Влітку 2015 року Микола Лукашук із села Залізничного поховав єдиного сина — також Миколу. 25-річний хлопець загинув неподалік Бахмута. Командування повідомило, що ніби той звів рахунки із життям. Весь цей час батько, який 28 років служив в армії, проводив власне розслідування і тепер точно впевнений — просто так накласти на себе руки син не міг. Каже, — правоохоронці загадкову смерть не розслідують. Натомість твердять одне — солдат покінчив життя самогубством… Тому батько вимагає справедливого розслідування.

…Мама Миколи померла п’ять років тому. Хлопець підростав, також хотів бути військовим. Проте на строкову службу його не взяли. Тому, коли дізнався, що можна йти служити в 25 років, зрадів. Пройшов підготовку на Яворівському полігоні. А тоді по телефону сказав, що їде туди, де стріляють. Було це в січні 2015 року. Служив артилеристом у складі 23-ої реактивної бригади міста Суми.

– Я дуже пишався своїм сином і переживав. Приїжджав додому із зони АТО у відпустку, все було добре. А одного разу під час розмови Микола попросив мене купити бронежилет. Таке прохання здивувало, адже я був впевнений, що він усім забезпечений, — каже батько. — Жили ми скромно, тому коштів купити амуніцію не мав. Але, так як це повинно врятувати життя моєї дитини, став збирати. Та було вже запізно. 11 червня до мене зателефонували із військової частини, де служив Микола, саме був у дорозі і через шум нічого не розчув. Пізніше передзвонив і почув страшну звістку….

Командування запевняло, що хлопець застрелився. Начебто вистрелив сам собі у голову. А тіло знайшли за кілометр від військової частини. Десь під посадкою. Вже згодом побратими розповіли, що Миколу у голову поранив снайпер, а тоді у груди потрапила автоматна черга. Проте були хлопці небагатослівні…

Ховали Миколу Лукашука як справжнього Героя. Односельчани прощались із ним на колінах. А наречена, дивлячись на коровай та гільце, не могла стримати сліз розпачу. З тих пір пройшло два з половиною роки. Втім, рана на серці батька так і не гоїться. Він став уважніше розглядати фотографії загиблого сина, вивчав характер поранень, аналізував і дійшов висновку, що його єдина дитина не могла скоїти суїцид.

– Я на похороні ще помітив дивний нюанс. Якщо син застрелився, то чому ж тоді у нього перерізана шия? Я пішов до воєнкома. Той спитав, чи я ще це фото комусь показував, — каже Микола Лукашук. — Сказав йому, що ні. Той порадив тримати біля себе світлину. Загибель моєї дитини спочатку розслідували у Козятинському відділенні поліції. Потім передали до Вінниці. На тому не можу звести кінці із кінцями. Якби він застрелився у голову, то потиличної частини голови б не було. Лише дірка. Якщо говорити про вогнепальне поранення, то мають бути вхідний та вихідний отвори. Але цього на фото немає також. Насторожили мене і кадри із місця вбивства. Лежить голий, автомата не видно, поряд цигарка… Щось тут не сходиться. Але де шукати правду?

Для того, щоб дізнатись правду про загибель Миколи Лукашука, потрібно робити ексгумацію тіла і дізнатись, від чого ж помер молодий чоловік. І має це робити не звичайна поліція, а військова. Та такої в Україні поки що нема. Із інформаційним запитом ми звернулись до прес-служби обласної поліції Вінниччини, аби дізнатись, на якій стадії розслідування ця справа. Чекаємо на відповідь.

Як відомо, таким шляхом вже пішла родина Барашенків із Бершадщини. Влітку 2016 року в зоні АТО знайшли мертвим голову сім’ї – вчителя Юрія Барашенка. У військовій частині повідомили, що він скоїв самогубство. Втім, рідні у цю версію не повірили і розпочали своє власне розслідування. У липні була проведена ексгумація тіла бійця. Всі експерти дійшли висновку, що Юрія Барашенка застрелили.