Це вже зараз вони трохи відійшли від пережитого в перші дні окупації. І у кожного своя драматична історія, з якої згодом напишеться велика трагічна сторінка сучасного українського літопису під загальною назвою “Війна”.
Справжня страшна і цинічна своєю жорстокістю, безпричинно розпочата на теренах України 24 лютого російською армією. Кривава бійня, із застосуванням ворогом всього, що тільки може масово вбивати, зірвала з насиджених місць мільйони мирних українців і погнала заради порятунку в безпечніші європейські країни і в наш так званий тил. Хоча, як показала ворожа ракетна атака по Вінниці 14 липня і він, на жаль, досить умовно безпечний.
Але, як розповідають переселенці, це небо і земля в порівнянні з тим, що робилося в Маріуполі, Сєвєродонецьку, Крамторську… І що зараз робиться в Миколаєві, Бахмуті, Харкові та в сотнях інших міст та містечок, де рашистські нелюди зрівнюють із землею домівки українців.
В списку внутрішньопереміщених осіб, які знайшли притулок у Городківській громаді на Вінниччині – майже вся географія сходу та півдня нашої країни: Донеччина, Луганщина, Харківщина, Запоріжжя, Дніпропетровщина, Миколаївщина, Одеса. Є переселенці з Київщини, зокрема, Бучі та Вижгорода. Майже в усіх маленькі діти, які ще досі бояться різких звуків і великого скупчення людей… Та безмежно радіють малесенькій іграшці, подарованій добрими людьми.
Як розповіла голова штабу, директор Хмельницької філії ДП “ЦСЕНСМ”, Оксана Мадонова-Пушкар, дуже важко було в лютому та березні. Коли чиновники чомусь були розгублені, коли перед кожною відповідальною людиною стояло питання: “Де прихистити, чим зігріти, чим нагодувати?”
По-суті, ми громадська організація, добросердечні місцеві жителі не вагаючись підтримали ініціативу створити такий центр з координації допомоги постраждалим в наслідок російської окупації. Дуже захоплююсь згуртованістю та щирістю наших городківських людей. Швиденько знаходили житло для переселенців, продукти, одяг, все необхідне для обігріву. Моя автівка не встигала від поїздок по селах громади, де приютили переселенців. Дахталія, Кісниця, Гребля, Савчине, Вільшанка, Гарячківка… І знову у Городківку за новою партією гуманітарки…
Але коли вже не чуєш ніг під собою, і хочеться впасти та забутися на якусь мить, хтось пересилає тобі такий пост: “Слава Україні! Я Герт Ірина Володимирівна, багатодітна мати. Маю 5 діток. Переселенка з Одеси. В Одесі прожила з дітками 6 років, але через війну плани помінялись. Приїхали в більш безпечне місце в Вінницьку область с. Городківка. Народила п’ятого синочка уже тут.
Поки документи збирались, я на діток нічого не получала. Пішла в нашу сільську раду спитатись за продукти харчування, засоби гігієни та маленькому суміші і памперси. Там сказали, що мені неположена така допомога. Але спасибі велике Оксані Борисівні Мадоновій. Привезла продуктів харчування, засоби гігієни, суміші, памперси, пустишки, одяг, взуття. І кожен раз питається, що ще треба що привезти? Оксана Борисівна всім старається допомогти. Я дуже дякую їй за турботу про нас по селах громади. Низький уклін їй!”
І забувається втома, бо перед очима ці конкретні такі ж сам самодостатні українські люди, яких війна позбавила всього. І сьогодні їм дуже потрібна допомога та добре словоспівучасті.
– Ця подяка не мені особисто, це подяка всім небайдужим жителям нашої громади, які готові поділитися, підтримати. І в цьому наша сила та запорука перемоги над жорстоким ворогом. У мене самої син зараз в армії. І завжди думаю про те, що можуть бути різні обставин, і що якась добра українська жінка також допоможе моїй дитині, якщо, Боже борони, вона потрапить в складну ситуацію. Ми ж один народ. І в радості, і в біді маємо триматися разом, – каже пані Оксана.
Нагадаємо, що Вінниччина прийняла за час військових дій понад 200 тисяч внутрішньопереміщених осіб. З них майже половину – на постійне проживання. На даний час область входить до списку 13 областей України, які продовжуватимуть офіційно приймати переселенців із зони бойових дій.
Всього з початку повномасштабного вторгення російської окупаційної армії, переселенцями змушені були стати більше десяти мільйонів громадян України. Майже два мільйони біженців прийняла Польща. Приблизно стільки ж людей з України депортовано до росії. Багато з них різними шляхами повертаються на Батьківщину.
Анатолій Петраченко
