Свою розповідь розпочну дещо раніше і в хронологічному порядку.

З 16 по 27 листопада 2017 року я проходив обстеження у Вінницькому обласному спеціалізованому клінічному диспансері радіаційного захисту населення. Моїм лікуючим лікарем була призначена зовсім ще  молоденька, але вже кандидат медичних наук, асистент кафедри внутрішньої медицини медичного факультету №2 Палагнюк Анна Олександрівна. Анна Олександрівна професійно і з почуттям обов’язку підходить  до справи  і дійсно займається глибоким обстеженням пацієнтів. Я дуже радий, що потрапив саме до неї. Разом із лікарем-ендоскопістом Попиком Сергієм Валерійовичем при обстеженні виявили в мене плоскоклітинний рак шлунку. Анна Олександрівна порекомендувала мені звернутись у профільний онкологічний диспансер для підтвердження або спростування діагнозу. Я так і вчинив.

У Вінницькому обласному клінічному онкологічному диспансері мені знову довелось проходити обстеження, але  я це робив зовсім не через страх, а з почуття вдячності до людей в білих халатах, які мною опікувались. На превеликий жаль, попередній діагноз знайшов своє підтвердження, і лікар-хірург Луценко Олександр Анатолійович, призначений моїм лікуючим лікарем, запропонував хірургічним способом позбавитись тяжкої недуги. Я недовго думаючи погодився. Поселившись у палаті торакального відділення побачив, що таких, як я, тут багато. Це мені вселило надію. Лікарі, середній медичний персонал, сестри-господарки – всі проймаються болем пацієнтів. А що вже говорити про саме відділення, мені здалося що я потрапив у рай. Всюди панували порядок, чистота і затишок. Передопераційну бесіду зі мною також провів завідувач торакальним відділенням кандидат медичних наук хірург Притуляк Сергій Миколайович. Мова йшла зовсім не про гроші, а про те, як відбувається сам процес видалення пухлини. Сергій Миколайович повідомив також, що операцію буде проводити особисто разом із Олександром Анатолійовичем. Це ще більше вселило в мене надію. Я в них не помилився. Вони, скажу без перебільшення, блискуче справились із завданням. Оцінивши те, як швидко я став одужувати, сумніву не залишилось в тім, що якби мені знову довелось  лягти  під ніж ще раз, я б  не задумуючись довірився  їхнім рукам, але перед цим порадившись обов’язково з Анною Олександрівною.

Прошу мої слова подяки розмістити на сторінці вашої газети, а ще хочу звернутись до всіх пацієнтів. Якщо вас спіткає така участь, як мене, то не обов’язково їхати за кордон: у нас теж є спеціалісти, які зроблять це не гірше за зарубіжних лікарів, не бійтеся довіритись їм, тому що рак – всього лише діагноз, а не вирок. І ще додам, що потрібно дбати про своє здоров’я заздалегідь, а не раптом. Всім бажаю міцного здоров’я, і хай біда обходить вас стороною.

З повагою,
Г.В. Литвиненко,
колишній пацієнт
торакального відділення
Вінницького обласного клінічного
онкологічного диспансеру