Коли у мене на могилі
Чудесний виросте будяк,
Хотів би я, щоб друзі милі
Про мене згадували так:
Ти пам’ятаєш Глазового?
Невже забув? Це ж той Павло,
Який життя прожив для того,
Щоб людям весело було.
В ювілейний рік згадаймо патріарха українського гумору і сатири Павла Прокоповича Глазового (30.08.1922 – 2004.29.10) – в цьому році 100 років від Дня народження видатного письменника. В пору великих випробувань, які переживає Україна, в обороні нашої ідентичності звучить і його Слово.
ПРО БІДНОГО ЛЬОВУ І ДЕРЖАВНУ МОВУ
Зустрілися на базарі дамочки знайомі:
– Як ваш Льова поживає?
– Сидить у дурдомі.
Він в Ізраїль перебрався до перебудови,
А там бар’єр – біда тобі, як не знаєш мови.
Вчився Льова так старанно, що не бачив світу,
Але ідішу не вивчив, не знає івріту.
Як почина балакати,- ні складу, ні ладу,
Там же книжки не спереду читають, а ззаду.
Потикався бідний Льова в різні установи,-
Все закрито-перекрито, як не знаєш мови.
Скрізь дивилися на Льову, як на психопата,
Тому й зробив бідний Льова з фанери плаката.
Накарлякав: «До такого життя ми незвичні.
Ми – євреї особливі, р о с і й с ь к о я з и ч н і .
Вимагаєм від кнесета створить нам умови,
Запровадить в Ізраїлі дві державні мови!»
Гукав Льова під кнесетом, роззявивши рота,
А на нього всі дивились, як на ідіота.
Мало йому не побили на лобі плаката.
Тепер Льова у дурдомі – окрема палата.
Щоб знав, дурень, що Ізраїль – розумна держава.
Нав’язувать чужу мову там не мають права.
ВІЧНА УКРАЇНА
Дивлюся я телевізор.
Виступа мужчина,
А за ним – великі букви
НОВА УКРАЇНА.
Після нього другий, третій
З жаром молодецьким
Викладають кислі мислі
Суржиком донецьким.
Що ж це, браття, за країна –
Нова Україна?
Із якого вона роду,
Племені й коліна?
Чом про неї не чував я
На школярській парті?
Де вона, в якій півкулі,
Покажіть на карті.
Покажіть мені, будь ласка,
Де її столиця.
Виявляється, на карту
Нічого дивиться.
Це зібрались на конгресі
Ринкові герої,
Щоб творити Україну
Нову зі старої.
Так, немовби Україна –
То для них як шапка.
Зняв з макітри рвану-драну,
Викинув і – крапка.
Люблять щирі українці
Україну-неньку,
А комусь вона набридла,
Подавай новеньку…
Діячі всіляких партій,
Члени й активісти!
Улаштовуйте конгреси
І збирайте з’їзди,
Засідайте, викидайте
Гроші на наради,
Щоб пробитись, проштовхатись
Ліктями до влади,
В боротьбі за привілеї
Лізьте хоч на стіни,
Та при тім не поминайте
Всує України.
Вас не стане, й нас не буде
В цім безладнім світі,
А Земля її нестиме
По своїй орбіті,
Бо вона – не знак на карті,
А творіння Боже.
Ні новою, ні старою
Звать її негоже.
Що для неї колотнеча
Ваша політична?
Ви тут гості тимчасові,
Україна – вічна.
Павло ГЛАЗОВИЙ
