Самоврядування – річ, звичайно, хороша і сучасна. Але за однієї ніби й не дуже важливої обставини.
Сучасною має бути свідомість кожного жителя громади і особливо її керівників. А ще має бути сучасною відповідальність за майбутнє громади, а відтак і всієї України. Бо якось несподівано самоврядування зробило багатьох голів громад головними в державі посадовцями. Із міністерськими зарплатами у час війни і необмеженими повноваженнями, на які навіть на впливають правоохоронні органи. До свідомості та відповідальності яких також виникають питання в умовах самоврядності.
Проста ситуація, яких, на жаль, зараз у Вінницькій області достатньо. В Городківці є два дитячих садочки.
Один із них, “Буратіно”, – новий типовий садочок, яких, певно, і у Вінниці небагато. Інший перероблений з колишньої панської хати. Без належних умов перебування там дітей. Хоча, можливо, для сільської місцевості це зійшло б. І ось постало питання, що в бюджеті громади не вистачає грошей на утримання двох дитячих установ. Яку ж залишити? Очевидно, що всі плюси на боці “Буратіно”: комфортне приміщення, просторі ігрові кімнати, спальні, сучасні санвузли, спеціально обладнана кухня. Більше того, батьки, зваживши на фінансові труднощі громади, вирішили заготовити дрова на всю зиму і частково забезпечити садочок продуктами.
Провели у селі громадські слухання за участі депутата облради, на яких однозначно всі висловились за “Буратіно”.
Відповідальна логіка керівника громади мала би погодитись з думкою виборців. Але. Голова громади пані Олена Резнік вирішила закрити питання на користь переобладнаної панської хати.
А “Буратіно”, наче, піде під будинок побуту. Хоча перед цим і громаді, і депутату облради Юрію Василишену обіцяла інше. Обурені таким рішенням жителі Городківки звернулися до народного депутата України Лариси Білозір, яка цілком логічно підтримала батьків маленьких відвідувачів садочка “Буратіно”.
Тим більше, що дітей в селі стало більше і багато з них – переселенці з великих міст на сході та півдні крапни, де звикли до цивілізованих умов у дитячій установі. Зрештою, чому діти не можуть належно користуватися тими благами, які у всьому світі вважаються обов’язковою умовою проживання? Це ж елемент загальної культури нації, яка формується з дитинства. Ми ж сміємося над окупантами, які не бачили унітаза і ходять на дірку.
Але це так, лише одна деталь. Однак і нардеп для пані голови виявився не авторитетом.
Тепер громада змушена буде шукати правди в Києві. Це знову – час, ресурси, нерви. Бо голова буде вигадувати чергові не дуже переконливі аргументи на користь іншого садочка, який в селі інакше як старою хатою, оббитою сайдінгом, вже й не називають. Ніби там є примітивне сховище в кочегарці. Хоча і тут є обладнане сховище через дорогу.
Але, як стверджують жителі Городківки, наближені до місцевого керівництва, аргументи тут значно простіші і прагматичніші. Доля “Буратіно” визначена однією суттєвою для провінційного бомонду обставиною. Справа в тому, що садочок-конкурент очолює дружина голови районної адміністрації. І все упирається лише в її працевлаштування. Бо вже пропонували директорці “Буратіно” Олені Ревезі поступитися місцем Оксані Гаврилюк. До речі, люди не виключають, що все йде до того, щоб приватизувати це приміщення.
Звісно, вплив на бюджетні гроші – це велика сила, але і величезна спокуса. Особливо для тих, хто уже відчув смак цих легких грошей. Хто уже навчився влаштовувати на роботу мертві душі, половинити дитячі порції, крутити із землею громади, спільним майном. І хто ще досі не зрозумів, що в країні іде війна, і що схематози уже просто так, та й навіть за великі гроші, не зійдуть з рук ласим до громадського керівникам. Сподіваюсь, компетентні органи не дадуть Городківській громаді залишитись з носом у цій ситуації.
Коли верстався номер газети, стало відомо, що після довгого протистояння батьків та громадськості з головою громади «Буратіно» таки не буде дитсадочком.
Новий житловий дитячий садок із вже заготовленими батьками дровами та відремонтованим їхнім коштом сховищем займуть переселенці. Тут вони житимуть по 15 чоловік в одній кімнаті.
А пристосоване під садочок старе приміщення залишиться єдиною в Городківці дитячою установою.
Це при тому, що в селищі достатньо пустих приміщень, які від лютого можна було десять разів обладнати під комфортне житло для тимчасово переміщених осіб і розселити їх по 3-4 людини в кімнаті.
Але, схоже, головною метою голови громади і її покровителів було саме під будь-яким приводом закрити «Буратіно».
Бо, виходить, що тепер гроші на утримання цього приміщення в бюджеті вже знайдуться.
До речі, у сусідній Крижопільській громаді з 1 вересня запрацювали всі дошкільні та освітні установи. Там у бюджеті гроші на їх утримання знайшлись.
Цікаво, що в одних громадах по Вінницькій області є регулярні і відчутні надходження до місцевого бюджету, створюються нові робочі місця, належно утримуються соціальні установи, ремонтуються вулиці, проводяться водогони.
А в інших – постійно не вистачає грошей на соціалку. Хоча є на території великі платники податків.
Однак, на «міністерські» зарплати для 50 чиновників місцевих адміністрацій жодного разу грошей не бракувало. Складається враження що деякі громади свідомо планувались лише для того, щоб після скорочення більшості райдержадміністрацій працевлаштувати їхні «роздуті» штати.
До речі, у відділі освіти Городківської громади місцяни нарахували аж 15 працівників!? Як кажуть: “На 5 шкіл, з яких 2 дев’ятилітки, і на 5 садочків, з яких один в Городківці попри незгоду батьків намагаються закрити”. Звісно, при такому штаті “начальства” ніяких грошей на утримання освітніх закладів не вистачить. От тільки чим це “начальство” керує? І що ще робить, крім того, що безапеляційно заявляє про закриття чергової школи чи садочка в громаді?
Люди в Городківці цікавляться, чи є якась інстанція, що контролює доцільність штату адміністрацій громад?
А те, що в цих громадах скоро почнуться бунти кинутих напризволяще селян, схоже, нікого не хвилює. Зокрема і чиновників тих шести незрозуміло для чого залишених районних адміністрацій.
Згадалося, що в цьому році їх мали розформовувати. Бо вони лише дублюють роботу адміністрацій тергромад. Чому ж зупинилась реформа?
Хіба немає куди витрачати гроші під час війни?
Анатолій ПЕТРАЧЕНКО