Мені захотілось торкнутись більш глибоких тем пов’язаних з синдромом Дауна та розширити тему про людей з ментальними порушеннями.

Хочу поговорити про нас, батьків

Чому? Тому, що саме від батьків, буде залежить, якою буде ваша дитина. Якість її життя. Думка оточення про таких дітей та їх синдром: трисомія чи мозаїка(батьки, думаю зрозуміють про що я):)) Яке майбутнє буде у них. Які міфи зникнуть, або з’явиться…

Я завжди кажу, що діти з інвалідністю стають “заручниками”, у загальному сенсі, ментальності, розвитку, світосприйняття своїх батьків.

Хочу розповісти про свої маленькі усвідомлення, страхи та їх подолання після того, як я стала мамою найчарівнішої (для мене) дівчинки у світи.

Але потроху… Як кажуть грекі: σιγά σιγά

Крім загальних міфів у мене за 10 років заявилось трохи своїх спостережень, які я пережила, усвідомила, десь змогла трансформувати, як казав Карнегі: навіть самий кислий лимон можливо перетворити на солодкий лимонад.

Міф, якій є у суспільстві:

Коли у родині народжується дитина з Синдромом Дауна, то “ЖИТТЯ ЗАКІНЧУЄТЬСЯ”, у сенсі тебе, як соціального індивідуума”- НЕ вірте. Нікому немає діла до вашого життя. У оточуючих, які будуть встидатись, а це, мабуть, головне, що буде всіх турбувати, буде питання Не вашого життя, а свого біля вас… Егоїстично, але здебільшого так.

Але цей міф МОЖЛИВО зруйнувати.

1 завдання, яке потрібно вирішити: прийняти себе в новій ролі, прийняти свою Незвичайно-Надзвичайну дитину. І це найважче завдання, на мій погляд з усіх що будуть викликами. Виконання якого буде визначати шлях вашого життя, та вашого сонця. Прийняти Не розумом, а Серцем. Якщо ви не залишили дитину у лікарні, і забрали її до дому, то ваш Розум +\- вже зрозумів, що все змінилось, але тортур від нього (розума), ще отримаєте достатньо.

І тут міф руйнується потрохи, не залежно від ваших усвідомлень: 100% ви продовжити жити. Сонце буде вставати, ніч наступати, пори року не змінять своє місце у календарі, для оточуючих здебільшого, по..г., а кому буде “ні” у сенсі, що ви тепер такий “не комфортний для них”, то відпустіть, хай ідуть з Богом.

Все в світі залишиться так саме, як і було до…

Ще одна річ, від якої ви вже ніколи не позбавитесь – ви Назавжди залишитесь батьком або матір’ю особливої дитинки.

Цей факт вам потрібно прийняти. І все)

Тут буде дуже важко: прийняти не розумом, який буде вас мучити різними: якщо, навіщо і тощо… Шліть його до біса. “Дишить животиком в такі моменти, тоді мозок затихає”, як каже одна, дуже розумна, пані.

Потрібно прийняти цей факт на рівні серця

Це таке офігенне відчуття, коли у тебе це вийшло. Тоді всі питання розчиняються у повітрі і ти починаєш дихати по іншому (саме тим животиком, виключаючи мозок, коли він щось починає рюмсати і іде на капітуляцію, звикає до нового без зайвих запитань). Ти із стану “існування та виживання” переходиш на інший рівень “життя та дозволу війти в нього усього кращого”.

Нарешті починаєш жити, та можеш собі дозволити все, чого заборонив, бо нав’язані міфи суспільства ти послав до Біса. Починаєш по-новому дивитись на те що вийшло в твоє життя разом с особливою дитиною по-новому: ні як тортури, а як квест. І кожен раз коли у тебе “Бінго”!Це як в комп’ютерні гри: тобі дали якесь нове завдання, та у тебе немає виходу, поки не виконаєш завдання, не зможеш, щоб перейти на інший рівень. Відчуваєш себе супер героєм, та нагороджуєш тортиком сам себе, або чимось іншим, і ставиш собі запитання: що так можна було? Жити… Виявляється так. А ти, якогось біса, витратив стільки часу на “суспільні забубони” відносно синдрому Дауна”.

У мене цей шлях зайняв 5 років

Цілих 5 років із 10! Поки я Змогла знайти незаперечні докази для себе, що бути матір’ю дитини з синдромом Дауна та проживати і життя Наталі можливо поєднувати з задоволенням та насолодою. А найважливіше, зменшити вплив “синдрому Дауна” на своє життя та звільнити достатньо місця для іншого…

Наталя Коснітська