На цій великій війні Юрій Євенко бився за наш південь. Бився якісно й вперто — його підрозділ штурмував Хрещенівку на Херсонщині.

Населений пункт зараз оклигує від окупації, над ним — синьо-жовті прапори, але дорогою ціною — для пана Юрія це був останній бій.

Чоловік родом із Вінниці. До російського вторгнення в 2014 році був приватним підприємцем, успішно вів свою справу. На дозвіллі любив рибалити та збирати гриби.

Коли російський чобіт зайшов у Крим та в східні області нашої країни, Євенко закрив бізнес та став до лав війська наприкінці літа 2014 року.

Виконував завдання протягом 1,5 року на території Донецької області. Служив у артилерійському підрозділі, був командиром гармати. За якісне виконання обов’язку має державну нагороду. Після демобілізації повернувся до цивільних справ.

Зі слів рідних, повномасштабного вторгнення росіян в лютому 2022 року він чекав, знав, відчував, що це станеться. Аналізував та досліджував безпекову ситуацію.

“Він нас попереджав, знав, що буде війна. Знав, що Росія не заспокоїться. Казав, що піде битися в разі повномасштабного наступу. Так і сталося — 25 лютого він вже був у військкоматі, його зафіксували і відправили додому зі словами “Чекайте дзвінка”. Шість днів він нам робив “вирвані роки”, дратувався, чому йому не телефонують. На шостий день після відвідин військкомату таки був дзвінок”, — розповідає дружина Юрія пані Ірина.

З її слів, чоловік швидко зібрав усе спорядження й одяг та вирушив у військо, в 128-му окрему гірсько-штурмову Закарпатську бригаду.

Спочатку його підрозділ стояв поблизу Енергодара, згодом виконував завдання на території Донецької області, а з кінця літа передислокувалися на Херсонщину.

Чоловік загинув 1 жовтня. Зі слів Ірини, під час штурму Хрещенівки.

“О 10-ій ранку ми говорили, він казав, що готуються до штурму. В довідці про смерть зазначено, що вже о 14-ій він загинув. Осколок потрапив у стегнову артерію”, — ділиться жінка.

Друзі розповідають, що під час повномасштабного вторгнення смерть оминула пана Юрія двічі.

Вперше — під час підготовки на полігоні в Яворові, коли РФ атакувала цей військовий об’єкт. Його врятував вдалий ландшафт, хоча й незначні поранення таки отримав.

Вдруге — за два тижні до загибелі ворожа міна прилетіла в “беху”, куди мали сідати і Юрій, і його побратими. Згоріло все майно — але живими залишилися люди.

Живою буде наша пам’ять і про пана Юрія, і про його полеглих побратимів, і про всіх загиблих сектору безпеки й оборони у цій війні.