Серед звільнених полонених і прикордонник з Вінниччини Андрій Апанасенко (другий праворуч).
– То були страшні ночі. Мені в «приват» написала жінка Ірина і просила поширити правду про оборонців Маріуполя. Бо те, що там творилось, нагадувало фільм жахів… А там був її 24-річний син-офіцер з 36-ї бригади морської піхоти Олександр.
Я виконала її прохання. Поширила і написала лист підтримки. Так ми, незнайомі люди, стали підтримувати одна одну. Бо ж обидві матері офіцерів…
Те, що творилось у Маріуполі і на «Азовсталі», вже знає весь світ. Звірства, героїзм і ріки крові та місто, встелене трупами… Якщо коротко, то так… І тисячі воїнів у підземеллях, що тримали оборону навіть голодні та холодні, відрізані від своїх…
Наступний пост Ірини був проникнутий розпачем: Саша зник… Його немає. Останній дзвінок — два слова: ми будемо прориватись… Наказ командира… і все…
Серця матері, батька, всієї родини краялись від невідомості.
Тільки б живий… Спробуйте не отримайте більше місяця звістки про сина на тлі всіх тих кошмарів, що транслювались, і зрозумієте, якою була зранена душа цих людей.
Раптом тривожне повідомлення дружини однополчанина:
— Ваш Саша в полоні. В Оленівці.
Це страшне слово Оленівка. Катівня, яка нічим не відрізнялась від фашистських концтаборів. Про яку вже дізнався весь світ… Бо полон — то був лише початок жахливого реаліті.
Спочатку кати будували клітки, шоб засудити там до смерті наших хлопців.
Потім той чорний ранок із спаленими напалмом тілами героїв, з імітацією обстрілу своїми ж своїх. Світ швидко викрив фашистський задум озвірілих терористів… Але ж чи був там Сашко? Де він?
– Мені передали звістку, що він живий… У нас був через десяті руки, але зв’язок.
Ірині здавалось, що є лиш маленька соломинка, і всі ці місяці вона тримає на ній життя синочка…
– Куди я лише не виїздила, яких лише порогів не оббила. Скільки відписок отримала. Нас запевняли, що роблять все можливе… Але ж ви розумієте, що ми хотіли якомога швидше витягти наших з того пекла, наших рідних…
Перший обмін — немає, другий третій… і без Саші…
Вже просто здавали нерви, не покидав розпач. Молилась я, моя мама… Лише Бога просили, і зігрівала підтримка людей. Наш біль став болем наших земляків і оточуючих. Всіх, хто нас знав.
Я викладаю у Бершадському професійному ліцеї українську мову і літературу. Там немає людини, яка б не висловлювал за ці дні слів підтримки, не вселяла надію…, – ділиться мама з Дніпра, куди помчали зустрічати родиною сина.
– І ось найочікуваніший день. Дивлюсь – на телефоні дзвінок із СБУ, куди ми писали звернення. Серце затріпотіло.
— Ваш син звільнений. Чекайте від нього дзвінка…
Господи, яким трепетним було те очікування. Невдовзі Саша зателефонував із незнайомого номера. Йому дав трубку його командир Євген Бова…
Ми одразу як на крилах всі, включно з бабусею, чоловіком, нареченою Сані помчали до Дніпра. І вже ось зараз зустрілись із нашим синочком. Але його навіть не пустили до нас. Кілька днів у нього буде реабілітація.
Ірина Бурдейна розповіла, що їх попросили нічого не розпитувати про жахи, перенесені там.
Але мати по переповнених стражданнями очах, до війни такого життєлюбного «живчика»-синочка і втрачених більше 20 кг, зрозуміла, що вони перенесли…
Ви бачили, якими виснаженими йшли військовополонені? А їм, як насмішку, дали пайки рашистів… але воїни іх викидали, навіть не дотокнувшись…
Ми обов’язково візьмемо інтерв’ю у Саші, коли він окріпне і пройде реабілітацію. А сьогодні я хочу сказати всім, хто в такій ситуації, як мама та батько, бабуся, менший брат, наречена Олександра Бурдейного були до цієї суботи: а верніше нагадати що я написала Ірині в дні страшної невідомості:
«Знаєте, я брала інтерв’ю у великого друга України сенатора Джона Маккейна. Він 7 років провів у клітці в’єтнамської тюрми, де кураторами були рашисти! У нього були поламані ноги і пошкоджені руки.
Він був сином адмірала. І його могли витягти. Але він поставив умову: я вийду звідси останнім — як будуть визволені всі полонені США».
І це сталось! Він ще став сенатором і легендою країни.
До речі, ще в час Майдану він сказав пророчі слова:
«путін краще дасть відрізати власну руку, аніж віддасть Україну! Вас чекає кровопролитна війна. Але ви її виграєте!»
Народи вічні — диктатори смертні.
У Джо також були мама і батько. Такого великого статусу. Вони дочекались сина через роки, ви – скоро! Так буде!
Тетяна РЕДЬКО
