– Як ти?
– Жива, але… росія ніяк не вмре.

– Як ти?
– Ховаю маму.
Як зірка, була яскрава.

– Як ти?
– Поки не вдома.
Страшна від недому втома…

– Як ти?
– Лежу в лікарні.
Замість кави в кав’ярні.

– Як ти?
– Шукаю сина.
Зникла моя дитина.

– Як ти?
– Не маю хати.
Танком розбили кати.

– Як ти?
– В окопі, друже.
Тут небезпечно дуже.

– Як ти?
– Не можу спати.
Сина треба чекати.

– Як ти?
– Додому рветься
моє налякане серце.

– Як ти?
– В Європі. Знаєш…
Жалієшь, коли втрачаєш.

– Як ти?
– З катами поряд.
Чую російський сморід…

– Як ти?
– В авто стріляли.
З родиною бігли полями.

– Як ти?
– Боюся дуже.
В Харкові страшно, друже.

– Як ти?
– Грошей бракує.
Батько хворий, нервує…

– Як ти?
– Сиджу в Херсоні.
Посивіли швидко скроні.

– Як ти?
– Допомогаю.
Вдень. А вночі волаю.

– Як ти?
– У сина в шпиталі.
Як без ноги він далі?

– Як ти?
– Чудом вціліла.
Поряд квартира згоріла.

– Як ти?
– Син у полоні.
Сльози такі солоні…

– Як ти?
Коротке питання,
в ньому – наш біль і страждання.
– Як ти?
Всміхнусь я щиро:
– Хочу країні миру!

І. Линник
фото Г. Ходирева