В прифронтовому місті К сьогодні сонячноко ранку вирішили зайти в магазинчик, який працює, коли туди постукаєш в залізні двері. Зазвичай продавчиня відчиняє майже відразу, а ще там безпечно. Вибір там невеличкий.

Проходячи вуличками між напівпорожніми, а подекуди зруйнованими житловими будинками почули, що хтось несамовито кричить.

Я помітив на балконі 5 поверху старої майже покинутої хрущівки чоловіка років десь так 30. На вулиці температура була десь під мінус 1. Він сидів на стільці на балконі в одній тільки нижній білизні і резинових капцях. Пив з залізної кружки ніби чай. Шмаркався. Виглядав він, як людина, яка збожеволіла від війни. Голосно сперечався сам із собою.
Тільки починався гуркіт артилерії виходів і приходів. Він починав несамовито кричати “здохніть пі@ри, здохніть…” та несамовито жестикулював розмазуючи руками.
Вже другі сутки був чутний постійний гуркіт арти. Сусідка з сусіднього вікна назвавши його Едіком, просила заспокоїтись.
Все це мало жахливий вигляд і відчуття.

Владислав Сушинський