Це Мультік. Він ліг на гранату, щоб врятувати побратимів на Херсонщині. І вижив. Хлопці, самі поранені, несли його до наших з тилу ворога 20 км. Це було 1,5 місяця тому у Бериславському районі. Пишу про це, щоб ми знали ціну радості, цього святкування. Поки радіти сил немає за Херсон, лише плачу.
Демон, Бєс, Спам, Мультік, Рижий – їх було п’ятеро у ДРГ, один з них – син моєї рідної сестри. У жовтні, виконуючи завдання двоє хлопців загинули, двоє отримали важні поранення.
Коли їх привезли у миколаївський госпіталь, хірург втратив свідомість. У Мультіка була розкурочера грудна клітина, розірвані легені, осколки в серці і багато іншого, втратив багато крові.
У Владіка розбита ключися, одна куля пройшла навиліт, ще три снайперських кулі дістали з нього – дві серцевих і одну розривну (не розірвалась). Потім ще 4 він витягнув з броніка. Осколком відірвало фаланги на двох пальцях – він їх поклав у кишеню, у Миколаєві пальці пришили. Зрослись! Шкода, не зберегла фотку, вона десь пропала в телеграмі: перебинтована ліва рука, не вистачає фаланг на мізинці та безіменному, а на долоні три кулі: «Дивись, що з мене витягли».
Мультіка кілька разів оперували у Миколаєві. Лікарі казали, що такий випадок, що він вижив – 1 на мільйон. Потім його відправила у Київ – ще складніші операції. Але, слава Богу – живий, комісований, вже вдома.
11 жовтня почалися масовані обстріли. «шахеди» налетіли на Миколаїв. Владислав зі спицями у плечі, із загіпсованою лівою зайняв оборону – збивали дрони. На допомогу прислали товариша Бєса. Його в той же день вбила ракета…
Місяць пройшов, вже можу писати відсторонено. Одна справа від власного дідуся слухати про війну, а інша – від дитини сестри.
Тоді було відчуття занурення в якусь чорну воду – одні сльози і біль:
– коли чуєш, а потім намагаєшся переварити деталі, які тутй не опишеш
– як під Бериславом їх відрізали від постачання, і бригада хлопців (з поранененими) місяць не мала що їсти – один сухпайок розтягували на 2 дні
– як коли закінчились сухпайки, їли корм для котів 2 тижні – розмочували й намазували на сухарі
– як кац@@@дари запустили по них ракету чи снаряд з хімічною боєголовкою, скільки тоді загинуло хлопців, скільки було обпечених
Не можу дивитись зараз ці меми про Херсон, на ці усміхнені кавуни (хоча вони мають бути, звісно).
Їх ціна жахлива, несправедлива, цього не повинно було бути. Ці хлопці мали жити.
Пишу, щоб люди знали ціну. З таких груп, де з п’яти хлопців – два загинули, два поранені – складається наша перемога. На усіх фронтах. Дуже важка, дуже висока. Остаточна. Героям Слава!
Оксана Миколюк
