…Упав солдат…
З прострелених грудей
Життя стікало на зелені трави…
Скосила куля тіло молоде…
Пошерхлі губи шепотіли: “Мамо!”…
Здолала віддаль мамина душа,
Відчувши горе, серце тріпотіло,
Забилося, мов піймане пташа,
І думкою до сина полетіло.
…Солдату марилось, що знову він-дитя,
І над його колискою схилилась
Та, найдорожча, що дала життя,
І, як ніхто й ніколи, полюбила.
Його голівку ніжно обняла,
І колискову пісню заспівала…
…А бій тривав… Здригалася земля,
Наосліп смерть мішені обирала…
Вже невідомість уникає слів…
Стискає мама телефон в долоні…
Набрала номер…Син не відповів…
Іще…Іще…Та лиш гудки б’ють скроні…
Передчуття біди вже серце крає…
Голубкою б до сина полетіла !
О Боженько! Лише не забирай!
Один у мене він! Один-єдиний!
А Бог мовчить…Це не його війна!
Він вчить нас жити в мирі і любові.
Та править світом хоче Сатана,
В двобій вступивши і з людьми, і з Богом.
Вкраїно- матінко, ти все запам’ятай,
Кожну сльозинку, кожну краплю крові!
Землі своєї й дюйма не віддай
І не пробач наруги над собою!
Бо ж не для того пестила синів,
Бо ж не для того донечок ростила,
Щоб куля ворога у клятій цій війні,
Найкращий цвіт безжально так косила.
О, скільки їх в обіймах у небес!
О, скільки душ, загублених безвинно!
Озветься болем в серці кожен хрест:
-Ти не забудь про мене, Україно!
…Бій не вщухав…В скорботі гаснув день……
Впивались кулі в заходу заграву…
Вмирав солдат… З прострелених грудей
Життя стікало на зелені трави…
СЛАВА ГЕРОЯМ УКРАЇНИ
О. Філончук
