Чому Вадим Вітковський, голова Вінницької обласної організації Національної спілки письменників України та директор комунальної установи «Видавничий дім «Моя Вінниччина», опинився на заході із керівництвом так званого московського патріархату і його священниками, ми запитали безпосередньо у нього. І поставили запитання, які ви нам надіслали.

– Я як голова обласної організації Національної спілки письменників за характером своєї роботи часто зустрічаюся на презентаціях книг з керівниками єпархій, ксьондзами, рабином, так і тоді я не йшов ні до якого патріархату, а йшов на запрошення автора книги — нашого давнього автора, протоієрея УПЦ Бориса Пентюка, кандидата технічних наук і кандидата богословія, першого ректора університету «Україна», лауреата Державної премії України за технічні винаходи, лауреата Всеукраїнської премії імені Степана Руданського, автора 5 виданих книг, 2 з них – у нашій серії «Моя Вінниччина» (історія рідного села Павлівки і «Духовні основи творчості Степана Руданського».

Чесно кажучи, спочатку навіть не уявляв, де це і як це буде…

– Як повідомили наші читачі, захід відбувся у храмі, де настоятелем благочинний Вінницького району МП Вла­дімір, який у 2018 р. проводив активну діяльність, як і публічну, щоб всі православні церкви не воз’єднались в Україні. Його вважають ярим прихильником Кіріла і РПЦ. Називав українську мову «телячьєй, которую не слышит Бог». Тепер він продовжує виступати проти ПЦУ.

– На жаль, я цього не знав, якщо це правда… Дивно навіть чути мені, щоб отець Володимир, освічений чоловік, колишній лікар-терапевт, міг назвати нашу мову (і свою рідну також!)… «телячою, що її не чує Бог», і не визнає ПЦУ, називає її «незаконною», що так само, як і УПЦ, зареєстрована Мін’юстом України…

Якщо панотець справді так думає, то у моїй особі він не знайде підтримки, а швидше – спротив, бо я, українець від роду, ціную і шаную українську мову і мрію про той час, коли в Україні буде одна Православна Церква! Коли так вирішить і з цим погодиться увесь наш народ, якого об’єднала російсько-українська війна, жодна політична сила не змогла, а війна об’єднала… Такий час обов’язково наступить!

У нашій родині ми мирно уживаємося з дружиною, яка є парафіянкою католицького костелу з дитинства, а я, грішний, коли вирішив прийти до церкви після клінічної смерті, то вибрав Українську автокефальну церкву, що її тоді не визнавали і вважали «неканонічною», навіть митрополит (тоді УПЦ) Симеон так тоді вважав. А я пішов до невідомої мені УАПЦ (нині ПЦУ), хоча в УПЦ знав багатьох і дружив з багатьма, зокрема з покійним митрополитом Макарієм ми видали першу в Україні книгу про репресованих священників Поділля коштом владики…

Вважаю, що кожна людина має право сама вибрати, до якої церкви їй ходити і якою мовою молитися, аби лише це було щиро…

Ну, і під час війни з Росією Українська Церква (УПЦ і ПЦУ) повинна бути з українським народом, ніяких контактів із окупантською Москвою, ніякого Кіріла у поминанні, нічого російського для мене не існує з початку війни — ні літератури, ні культури, ні самого безвольного російського народу… Один мій товариш-письменник з Бучі, який тимчасово перебуває у Польщі, сказав, що мріє повернутися до рідної квартири і перше, що зробить, це спалить усі російські книги, в тому числі — і свої, видані російською, так його довела до цього політика Путіна…

– Враховуючи, що в минулому Ви були офіцером спец­служби, дорікають, що от, мовляв, зібралась агентура ФСБ за таємним наказом?

– Агентів ФСБ не треба шукати серед колгоспників і робітників, їх там нема, бо там вони ФСБ не потрібні, це я знаю точно, їх вербують у верхніх ешелонах влади, армії, спецслужби, ну, і церкви також, де ухвалюють рішення, можуть впливати на політику… Їх треба знаходити, викривати і нищити!

Я рік жив у Москві, не у самому центрі, а на таємному об’єкті під Москвою, був у кадрах ПГУ КДБ СРСР, але у 1990 році за порадою старшого товариша, полковника, земляка Михайла Роя добровільно покинув Москву і повернувся служити в Україну. Мене вважали ненормальним, бо, мовляв, відмовився від блискучої кар’єри, я навчався на престижному 5-му факультеті Інституту зовнішньої розвідки КДБ СРСР імені Андропова…

1991 року як офіцер СБУ я присягнув Україні і присяги цієї не порушив! Протягом усього свого життя служив Україні вірою і правдою. І продовжую служити на інформаційному фронті. Написав і видав десятки книг про репресованих, історію міст і сіл України, історію УНР і УГА, про Нестора Махна…

Тому мені виправдовуватися немає за що.

З представниками МП поглядів не поділяв і не поділяю. 100 відсотків вірю в перемогу України. Як офіцер і аналітик знаю, що ціна її буде велика. Віроломний напад рф ніхто не пробачить, тому нічого московського після перемоги в Україні не буде. В тому числі і московської церкви чи якихось незрозумілих її новоутворень. А буде єдина Православна Церква України… Тому священники, якщо вони посланці Бога, мають це розуміти.

Спілкувалась
Тетяна Редько