– У мене на фронті воює двоє синів. Мене запросили на презентацію книги. Не думав, що поряд із комунальним медзакладом, онкодиспансером, на українській землі може досі існувати церква московського патріархату, — повідомив Василь Паламарчук, голова Національної спілки журналістів України у Вінницькій області.

– Якщо хтось використав наше ім’я, то він не має ні совісті ні честі.

Мене запросили на презентацію книги автора – дослідника творчості Степана Руданського Бориса Пентюха.

Де і в якому храмі буде ця презентація, я не знав.

Моя дружина є парафіянкою Свято-Преображенського храму ПЦУ. Як і я. Але в храми часто не ходжу. Лише на великі свята. Тому й подумав, що і ця церква відійшла від московитів. Бо на табличці було написано УПЦ.

Але вважаю, що всі совісні священники, які дійсно служать Україні, мають вже давно перейти до Православної Церкви України. Бо тільки так ми подолаємо все те московське, імперське, яке принесло нам стільки біди.

Незалежною буде лише та країна, в якій моляться рідною мовою.

Якщо вони цього не роблять, значить, залежні від Москви чи коштами, чи зобов’язаннями. Значить, у них, як співав відомий виконавець, погони під сутаною.

І я по-іншому не можу судити. Бо як заслужений журналіст, працюючи власкором «Робітничої газети», головним редактором «Вінниччини», тепер очолюючи НСЖУ у Вінницькій області, все життя боровся за незалежність України, вчив цьому дітей. І гордий тим, що виховав двох синів, які зараз на фронті захищають Україну.

Ігор, художник, викладач Художньої академії, пішов добровольцем у батальйон «Свобода». Пройшов найважчі бої у Сєверодонецьку, Рубіжному, зараз разом з побратимами у найгарячішій точці біля Бахмута. На початку війни зачищав Ірпінь від окупантів.

Юра, менший, півтора року був в АТО, тепер служить у 128 бригаді. Був важко поранений. Командир БТР. Як тільки підлікувався — одразу на фронт. Ну, за яку московську церкву я можу бути? Та ніколи!

Зрозуміло, що підтримую рішення про її заборону!

Зрозуміло, вважаю, що в Україні має бути незалежна українська церква.

Якщо ці московити ось так підло використали нас і перекрутили інформацію, що в їхній церкві збирались, мовляв, журналісти, письменники і краєзнавці та щось там разом з ними планували робити, то це фальш. Ні я, ні моя родина ніколи з тими, хто хоче навіть зараз, у такий страшний час війни, всидіти на двох стільцях, не буде мати нічого спільного. І ніяке це хитре духовне єднання з РПЦ та Кірілом нормальна людина не сприймає.

Вибачаюсь, що навіть не засумнівався у тому, що біля комунального медичного закладу, онкодиспансеру, на українській комунальній землі, може бути така прекрасна будова разом із апартаментами священника, а він досі «в духовному єднанні із РПЦ та Кірілом». Для мене такі – вороги України.

Спілкувалась
Тетяна Редько