– Я плакав над цим орденом сина «За звільнення Слов‘янська», як на похоронах Петі… Бо про нього і про нас не забувають добрі люди, волонтери і громада Слов’янська, — розповів Микола Коваленко, батько першого загиблого в АТО вінничанина – 20-річного десантника Петра Коваленка із Рахнівки Гайсинського району. – Так, це не державний, а волонтерський орден… Але він нам дорогий не менше, ніж той, «За мужність» III ступеня, який Петру дали посмертно 19 липня 2014 року за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України. Ця нагорода із коробкою цукерок прийшла по «Новій пошті»… Бо на місце загибелі Петра, де ми двічі встановлювали хрест, зможу поїхати, мабуть, у травні на роковини…

Нагадаємо, що батьки Петра Коваленка — біженці з Абхазії. Вони, тікаючи від війни в 1992 році, оселилися в селі Василя Стуса — Рахнівці, де й народився Петро. Батьки працювали у місцевій школі, на якій нині дві меморіальні дошки від односельців – поету Василю Стусу та десантнику Петру Коваленку…

20-річний юнак служив старшим водієм БТР аеромобільно-десантного взводу 2-ї аеромобільно-десантної роти 1-го аеромобільно-десантного батальйону 95-ї окремої аеромобільної бригади, в/ч А0281 із Житомира. Загинув 2 травня 2014 року на околиці  Слов’янська під час блокування колони місцевими біля мосту через річку Сухий Торець. Вінничанин Петро Коваленко загинув від вибуху гранати «ВОГ» із підствольного гранатомета, яка розірвалася у нього під ногами. Всю ударну силу та численні осколки він прийняв на себе і фактично закрив своїм тілом сімох товаришів по службі, які дістали поранення і контузії. Від осколків Петра не врятував і його «щасливий» бронежилет, в якому за тиждень перед тим застрягла ворожа куля.