“Що нового ?” – питають мене з екрану.
“Та, нічого”, – дивлюсь на сухе суцвіття…
Усвідомлюю рвану прадавню рану,
Що ятрить не одне століття.

Усвідомлюю наслідки і причини,
Роздивляюся всіх головних героїв…
Хто не дав прорости молодій зернині,
І муки змолотить з старої ?

Хто не дав прорости молодій людині,
Ще дитиною кинувши на колінця,
Щоб забула, що родом вона з України,
Що – продовження українців ?

Хто не дав крізь віки берегти свідомість,
У вогні поховавши труди літописців ?
І царі, і попи, і колгосп натомість
Вибивали із нас українців !

“Що нового ?” – питають мене. “Та, нічого”.
Все, що бУло, не в книгах живе, а – в генах !
Не зуміли дістатися до святого
Відчуття українки у мене !

“Що нового ?” – запитую всіх, хто почує !
Чим натхненна душа у вогнЕннім сьогодні?
НОВІ – МИ !
Я це стверджую !
Я це віщую !
Ми – Провісники Великодня !

Оксана Лукомська