Україно, свята мати героїв, зійди до серця мого, прилинь бурею вітрів кавказьких, шумом карпатських ручаїв, боїв славного завойовника батька Хмеля, тріумфом і гуком гармат революцій, радісним гомоном Софійських дзвонів.

Нехай душа моя в тобі відродиться, славою твоєю опроміниться, бо ти, Пресвята, все життя моє, бо ти все щастя моє.

Задзвени мені брязкотом кайданів, скрипом шибениць в похмурі ранки, принеси мені зойки катованих у льохах, у тюрмах і на засланнях.

Щоб віра моя була гранітом, щоб росла завзяттям міць, щоб сміло йшов я в бій, так, як йшли герої за тебе, Свята, за твою славу, за твої святі ідеї.

Щоб помстити ганьбу неволі, потоптану честь, глум катів твоїх, невинну кров помордованих дітей твоїх, величну смерть героїв української нації і тисяч інших незнаних нами, що їх кості порозкидані або тайком поховані.

Спали вогнем життєтворчим всю кволість у серці моєму, страху нехай не знаю я, й не знаю що таке вагання.

Скріпи мій дух, загартуй волю, в серці замешкай моєму, зрости мене до ясних чинів.

Для тебе в чинах нехай знайду я смерть, солодку смерть в муках за тебе і розпливуся в тобі та вічно житиму в тобі, Відвічна Україно: свята , могутня і соборна!

“Молитва…” написана у травні 1936 р. в камері № 100 львівської тюрми “Бриґідки”, де її автор, чільний діяч ОУН Осип Мащак, перебував разом з іншими підсудними т. зв. Львівського процесу.