Це тероризм, геноцид і звичайний бандитизм. “Спецоперація путіна”, тобто повномасштабна війна проти України, насправді, це напад величезного організованого злочинного угрупування на територію мирного суверенного сусіда.

Можна сперечатися стосовно того, наскільки досконало організована ця бандитська група, але користуючись своєю чисельною перевагою та більшим арсеналом зброї, вона завдає нам дуже болючих втрат.

При чому, не лише на фронті, а й серед цивільних. Гинуть жінки та діти, літні люди. Руйнуються цілі міста, енергосистема, економіка, руйнується наша країна. Війна колотить усім світом. Бо один божевільний чоловічок вирішив, що він має право вирішувати за Бога. Його кишеньковий піп підкинув йому думку про “богоугодну місію руського міра в дивний спосіб врятувати росію”.

Виявляється, для порятунку “нещасної росії” і для упередження агресії з боку США, величезній армаді військ росферерації необхідно було 24 лютого минулого року напасти на Україну. Наче б то для її денацифікації, демілітаризації і… По ходу війни поступово з’ясовувалось, що для окупації з метою грабунку. З блискавичним виборчим фарсом та цілим набором традиційних для терористів заходів. Таких, як середньовічні звірства, убивства мирного населення, геноцид через знищення енергетичної системи під час зимових морозів та тисячні ракетні удари по житлових будинках, лікарнях, школах, торговельних центрах, вокзалах, портах, підприємствах та фермерських господарствах.

І у всіх окупованих містах та селах окупанти-“визволителі” мародерили, грабували та гвалтували.

Уже скоро рік, як суверенна європейська Україна стала на захисті своєї незалежності та свободи. Уже 11 місяців український народ одностайно демонструє світові, що йому не потрібне “російське визволення”, що він не хоче жорстокого, диктаторського, рабського “руського міра” з його лицемірством, брехнею, зневагою до людського життя та людських цінностей.

Вже майже рік Міжнародні безпекові структури “стурбовано спостерігають” за цією безпричинною руйнівною терористичною “спецоперацією”. За цією страшною війною, яка убиває сотні тисяч та змушує страждати мільйони громадян незалежної країни.

При цьому агресор, який порушив усі правила міжнародної безпеки, включно із ядерним шантажем, продовжує засідати в Раді безпеки ООН. Продовжує цинічно брехати на увесь світ, користуючись трибуною безпекової структури, для виправдання страшної небезпеки, якою для всього людства стала злочинна терористична путінська росія.

Диктатор путін, заохочений страусиною позицією керівництва ООН, вже збирається “визволяти Німеччину від американського імперіалізму”. А його оточення, організоване злочинне угрупування, вже “витирає пилюку” з далекобійних ракет, начинених ядерними боєголовками. І з піною на губах лякає Третьою світовою. І продовжує своїм шантажем злякувати всі міжнародні безпекові структури.

Червоний Хрест так і не пустили до наших полонених, вимоги МАГАТЕ стосовно ЗАЕС так і виконали. Із Радбезу ООН воєнні злочинці так і не забралися, терористичні ракетні удари по українській критичній інфраструктурі так і не припинили. Хоча це вже офіційно визнано геноцидом українського народу.

То про яку Міжнародну безпеку і про якого її гаранта можна говорити? Є дуже дороговартісна організація із тисячним персоналом, хорошими зарплатами та дуже великими повноваження, наданими їй Статутом. Колективно затвердженим всіма членами організації.

Все це, ніби, є. А безпеки немає. І вже десятки незалежних країн відчули це на собі. В тому числі і Україна, яка вже остаточно переконалась, що путінську злочинну воєнну агресію ООН не може зупинити. Чи, з якихось прихованих причин, не хоче.

Але, якщо путіну вдасться досягти успіху у загарбницькій війні, з нього можуть взяти приклад інші диктаторські держави. Адже, фактично, майже у кожної країни на мапі світу колись були і зараз є територіальні претензії до сусідів. Принцип – те, що колись було, може вибухнути з такою силою, що планета цього не витримає.

По-суті, сьогодні саме Україна вирішує долю глобальної світової безпеки. На жаль, найдорожчою ціною. Ціною життів свох захисників і колосальних втрат в економіці. Хоча, донедавна де-які західні лідери до кінця ще не усвідомлювали усієї небезпеки імперських амбіцій путіна. І не поспішали надавати ЗСУ зброю, необхідну для колективної безпеки. Бо колективна безпека всього Заходу сьогодні відстоюється в шанцях під Бахмутом та Вугледаром, Навіть лідер Сербії Вучич це вже зрозумів. Та й одіозний Орбан починає прозрівати.

Певно, і на пана Шольца вплинули слова Генсека НАТО Єнса Столтенберга: “Якщо світ хоче миру завтра, він повинен підтримувати Україну сьогодні. Як би дивно це не звучало, але шлях до миру лежить через постачання Україні зброї для захисту від країни-агресорки росії”.

Путінський режим вже давно “воює з НАТО” на своїх пропагандистських каналах. Як кажуть в Одесі: “Пора вже і НАТО трошки повоювати з росією”. Для початку хоча б необхідною кількістю сучасного важкого озброєння. Адже українська армія його вже зачекалася. Тим більше, що зараз автократи всього світу спостерігають за реакцією Північноатлантичного альянсу на вторгнення окупаційної армії кремля в Україну. І чекають від нього чіткого сигналу. І, здається, пан Столтенберг його вже надіслав.

Достатньо згадати про “Танковий кулак”, зміну позиції Німеччини стосовно Леопардів. Та виділити інформацію про те, що США заради України збільшать у 6 разів виробництво артилерійських снарядів.

Якщо міжнародні безпекові структури вже не здатні впливати на агресивну політику країн-терористів, чи країн – спонсорів міжнародного тероризму, їх доведеться зупиняти силою. Цей спосіб значно болючіший і значно затратніший. Але в таких ситуаціях він єдиний ефективний.

Воєнний злочинець путін в стані якогось божевільного афекту вже збирається воювати зі всім світом. Тому і зупиняти цю небезпеку потрібно всім миром.

Анатолій Жучинський