Скажу більше, ми змітатимемо тих, хто захоче жити, як жив! З брудним нутром, брендований зовні. Ми більше не терпітимемо фальші, лицемірства і брехні. І що найпарадоксальніше, більше ніхто і ніколи, включно з президентом, не скаже оте таке модне довоєнне слово «какая разніца»! Бо різниця тепер буде всюди і у всьому. Бо як тільки байдужість приспить цей народ і ще хтось захоче заглянути в очі диктатору, нація буде зметена з лиця землі.
Вже маски зняті з усіх!
І «безпринципно добрими» ми більше не будемо. Безперечно, що після цілих цвинтарів з прапорами захисників, які полягли за тих, хто виживе, більше ніхто не скаже «якось невдобно». Ну, як колись…
Ось через це «якось невдобно» ми віддали свою країну на поталу прохіндеям.
Вони 30 років грались з нами в «дєлану» незалежність, а мали б кувати, як щит, обороноздатність України!
Та вони, с…ки, торгували і цим!
Немає в світі країни, в якій би так злочинно і безалаберно розтаскали все, що було: літаки порізали, ядерку здали, кращих військових вижили, армії розформували… Ми ще були в числі перших по корупційних схемах та безкарності за них.
І наша судочинна система існувала ну хіба що «на сміх курам».
Невже ми думали, що буде інакше, коли навіть очільники армії і СБУ були офіцерами розвідки країни-окупанта? Де таке було ще у світі?
А ще нашим керманичам «нравилось» молитись Богу за посередництва московитів!
— Ну хіба Бог розуміє вашу, українську «телячью мову», – заявляли відкрито священники-русофоби…. А наші владні мужі продовжували цілувати їм руки!
Але з тим ми і вмерли в 2022-му. А тепер народжуємось сміливими, сильними, гордими…
Віра, надія і любов як ніколи рятували нас у цьому безумному і страшному від 24-го до 24-го. І ще рятуватиме…
— Я дитина війни, — цей статус навічно увійде в біографію теперішніх дітей України.
А ми своїм вже народженим і ще ненародженим дітям розповідатимемо, як боролися наші дідусі та бабусі, яким був цей рік лихоліть і нечуваного героїзму України.
І в кожній розповіді буде звучати віднині і довіку: нас хотіли завоювати за три дні вороги. А ми вистояли!
Нас, українців, хотіли знищити як націю, але ми стали прикладом для всього світу!
Нашу незалежну Україну мав загарбати безпощадний агресор. Але вона живе і процвітає.
І більше ніхто в лексиконі не вживатиме слово «брат» щодо окупанта. Бо каїнів і загарбників так не називають!
А тепер про каяття. Бо без нього немає і прощення.
Знаєте, як би це жорстоко не звучало, але до нас ця страшна війна прийшла, бо ми забули і плюндрували пам’ять про справжніх українських героїв, які загинули за незалежність України. У нас і досі чимало «заражених» антиукраїнською пропагандою, що бандерівці — це «пособники нацистів». В моєму дитинстві слова фашист і бандерівець були найстрашнішими, якими обзивали найгірших ворогів! І мене так виховували. Але ж був час мені й іншим розібратись! Скинути цю полуду з очей і розуму! І тому я вже давно бандерівка-українка… Але розібрались в тому, де пропаганда ворога, а де правда, ще далеко не всі!
Прочитайте пророчі слова Лінкольна — основоположника демократії:
– Великий гріх і кара чекає ті народи і країни, які забудуть своїх героїв, що полягли в боротьбі за їхню незалежність…
А тепер уявіть всіх тих реальних українських патріотів, козацьку добу, УПА, хто йшов у криївки, підпілля, боровся за незалежність України, за українську мову, нашу культуру, церкву!
Чи багато ми повернули їх із небуття? Чи з багатьох зняли тавро «співучасників нацистів», «буржуазних націоналістів» і кого там ще?
Їхні могили досі розкидані по полях. А ми вклонялись чорт знає кому!
Тепер ви розумієте вбивчу помилковість довоєнної української політики — не ворушити минулого, «воно таке неоднозначне»…
Пройшовши між крапель і лицемірства, вперемішку з боягузтвом і байдужістю, ми хотіли народити і загартувати націю?
А так не буває! Жорнища історії ось як перемелюють тих, хто слово бандерівець, може, найпочесніше в історії, вважав ярликом! Хто шарахався від слова оунівець і член УПА! Хто вважав Західну Україну пристанищем «націоналістів».
Я йду вулицею Шухевича, головнокомандувача арміі УПА, і розумію, що лиш тепер, перейменувавши її із Добролюбова, нація допетрала, що забувати своїх героїв гріх! І те, як їхній приклад подвигу і самопожертви, мотивація потрібні теперішній Україні! Але дотепер у нас у мікрорайоні живуть ті, кому краще жити в російській культурній окупації. Бо в цілому мікрорайоні не було жодної вулиці, названої на честь героїв, які віддали життя за незалежність України! Хто завгодно, тільки не вони! Тепер стало очевидно, чому. Бо лише українська нація змогла стати гробовщиком імперського рашизму, російського фашизму! І вона ним стане!
Але просто уявіть, що пройшов би час, а наші діти і онуки так би забули Залужного, Буданова, Наєма, Марченка, Павлюка, тисячі наших героїв. І ще б обзивали їх «пособниками нацистів»!
А іменам суровікіних, пригожиних, шойгу інших терористів і загарбників поклонялись…
А ми так робили, українці, ми так робили!
Знаєте, що Степан Бандера проголосив і боровся тоді за незалежність України, як ми зараз? І сидів у часи тієї війни у німецькому концтаборі. Поцікавтесь, як страшно знищили двох його братів, щоб він відкликав підпис під Актом про Незалежність України. Але він цього не зробив!
А ми йому ярлик нациста впечатали і всім героям! Ну, як зараз рашистська пропаганда вішає всім нам: українці — нацики, Україна — недодержава.
Відчуваєте зв’язок? Хоча нацисти, фашисти вони, а не ми!
Тому, Господи, прийми наше каяття! І кожен з нас має розплющити очі, навіть у час цієї страшної війни, і зрозуміти: якщо ми не станемо українцями-бандерівцями, які повернуть свою історію, свою мову і культуру, вшанують усіх забутих героїв, які полягли за незалежність України, вивчатимуть історичну правду про Україну і її народ, а не міфи совєтської пропаганди та руского міра, нас, наших дітей та онуків рано чи пізно зітруть з карти Планети! Тому тільки так — батько наш Бандера, Україна мати! Віднині і довіку!
Тетяна Редько
