Я як журналіст та офіцер спецвійськ знала задовго до початку війни, що її готують. Це було зрозуміло людям такого профілю за риторикою спецпропаганди, яка велась на усіх каналах, газетах, церквах РПЦ у рф.
Тому що застосовувалась безальтернативна риторика на знищення українців. Навіть без права на реабілітацію.
«Бандерівське отродьє», нацики, сатаністи, фашисти, нацисти… Україна — недодержава, влада — хунта, української мови немає — це «говірка»… Було зрозуміло, що такі посили йдуть лише з однією метою — на знищення, без всяких винятків… Хіба що зробити з якогось там процента рабсилу. Щоб насолоджуватись повелительством — ознака найбезпощадніших імперіалістів…
Коли війна — було питанням часу. Якого? Коли набереться критична більшість підтримки «насєлєнієм». Бо жоден фюрер не розпочинав війн, коли не мав підтримки більшості.
Тому жевріла надія лише на одну стіну — кровну, священну, братню, як хочете її називайте. Але вона була дуже вагомою, щоб, як шлюз, зупинила це страшне зомбування. Бо з точки зору здорового глузду і навіть всяких Біблейських істин статистика — 11 мільйонів українців, які мають кровних родичів в Україні, а ще дві третіх росіян, що мають тут друзів та знайомих, не може пробити ця людиноненависницька пропаганда — вбивати українців. Лише тому, що вони українці…
Але зомбомашина таки подолала навіть цю стіну. І статистика не змусила себе довго чекати…
— Від 73 до 82 відсотків росіян підтримують Путіна і цю війну.
Коли озвучили цю статистику, було зрозуміло — це війна. Хоча душа холола — як вони могли розписатись у публічній страті своїх братів і сестер, батьків? Ну як?!
Таке буває? — напевно, не віритимуть цій реальності потомки. Бо це ж навіть не людожерство, а братоїдство.
І виявляється, щоб хоч якось знайти виправдання цьому найстрашнішому гріхові, потрібно було всього лиш слово «війна» підмінити «спецоперація».
Потерпіть — вас там почистять від навичок, знищать натовські бази, і все владнається — виправдовувались ще хоч якісь «совісні». Але більшість просто мовчала. Мовляв, нехай вже якнайшвидше замочать і репресують, що там вже оправдовуватись…
Очевидно, що пу-пропагандос-кроти у різноманітних ЗМІ нічим не відрізнялися від команди Геббельса. Але і росіяни в переважній більшості переплюнули німців, заражених нацизмом. Та ще з підлішою болотною багнюкою. Все, що роблять самі — вішають на українців та цивілізований світ.
Які ж зухвалі і цинічні слова надходили звідти до моїх знайомих, читачів, з якими ділились — хто зі сльозами на очах, хто — зціпивши зуби від відчаю і розчарування… Бо зрада завжди найболючіше ранить серце…
– У перші дні війни мій брат із росії прислав фото пательні… Я здивувався — до чого?
— А це ми вас так жарити будемо на них… — заржав переможно брат!
— Їх же зазомбували там на тих три дні, — поділився реальний вінничанин Віктор…
Думаєте, це дно? Ні! Давайте йти далі.
Марія, дружина військового. Приїхала в Україну з рф ще за СРСР. Тут і жила. Вже мала сина-офіцера і зятя.
Ще до війни її мама приїздила з Калуги на випускний до онука-офіцера. Раділа, що має ще і такого, як вона казала, «золотого зятя» — полковника. Онучки чоловіка — також офіцера…
І це були її єдині внуки.
Але коли донька закликала матір в перші місяці повномасштабної війни одуматись і не підтримували путіна та його смертоносну війну, бо ж завтра на фронт підуть ті самі її онуки і зять, мати роздратовано випалила, що це донька вже заразилась нацизмом і стала бандерівкою.
— То що зі мною треба і з моїми дітьми зробити — вбити, мамо, по-твоєму? — запитала шокована донька. — Розбомбити мій дім, моє місто?
А мати у відповідь мовчала…
— Уявляєш, вона готова до того, що можуть вбити її онуків і мене. Аби лише путлера ніхто не зачіпав. І ще наголошувала, що він завжди правий та робить все лише заради рф…
Коли вражені бомбардуваннями знайомі телефонували своїм рідним і благали виходити в підтримку миру, вони цинічно жартували:
— Да, ми за мір, желательно весь…
Або: — Да ми не только вас за трі дня роз...бйом, но і весь мір…
На запитання: для чого він їм, росіянам, які і тепер мають два квадратних кілометри на душу населення і, коли розставити, не побачать один одного, весь мір… і мільйони смертей, як їхніх, так і українців, інших народів, – жартували не менш цинічно: а шо — на всякій случай! Главноє — победа, а не жертви. Жертви бивают в любой войне…
Але це ж не війна — спецоперація… Тому можна все …Нищити.
Пройшов рік..
Як відомо, посили «не успєєм и глазом моргнуть» у роспропагандосів змінились: «Если победит Украина, Гаага ждет даже дворника из Кремля, не то что нас…», — заволала симоньянша. «Никогда — лучше пепел», — вторить соловйов…
Зрозуміло, чому, адже тепер вони йтимуть із кремлівським кодляком і воєнними злочинцями та терористами-найманцями до кінця, бо довічне забезпечене кожному… Якщо не куля в лоб…
А шо же «братья»?… Ну, ті, що кровні… Мені зручніше таких називати братожерами… Рік по тому?
Вони і далі у більш-менш 80 відсотках продовжують підтримувати війну росії проти України. Часом і 82…
Але тепер вони вже стали в «ім’я путлера» дітожерами. Власних дітей!
Бо якщо спробуємо вникнути в «розклад» цієї парадоксальної статистики цієї страшної війни, то побачимо, що середнє і старше покоління росіян, яке продовжує дивитись пропагандосТВ та «відосіки», виплоджені на пропагандос-ботофермах, ходити до церков Московського талібану кіріла, готове вже вбивати своїх дітей і онуків. Не може бути? Може, бо у тій більшості, яка схвалює затяжну війну і постановку рф на рейки воєнного стану, вони! Ті, наші «кровні»…
А ось молодь лише 30-35 відсотків — у меншості – підтримує цю війну.
Ось тут і криється найстрашніший парадокс — для війни є більшість дідів та батьків, матерів та бабусь. А йти на війну мають ті, хто її не підтримує — їхні діти і онуки...
Зрозуміло, що роспропагандоси та вся ідеологічна машина кремля створює «гітлерюгенд», тобто «юнармію», хоче із насильно депортованих українських дітей, а таких називають більше 700000, виховати у спішному порядку яничарів — гарматне м’ясо… Але що тут скажеш, якщо ось це «отродьє» вже зрадило за рік і нас, своїх сестер і братів, і їх, своїх дітей та онуків?…
Вихід один — новий Нюрнберг, щоб кожен військовий злочинець, зомбувальник нацизмом і т.п. був покараний. Справедливо і жорстоко, на чолі з тираном.
А ось ці людожери чи дітожери, братожери носили клеймо «рашистів» як каста недоторканих до 7-го коліна… І каялись, каялись, а світ відвертався, як від «прокажених»… так, як вони відвернулись від нього і захотіли «мір, желательно весь»…
З початку війни телефон і від моїх родичів із рф мовчав…
Рідного брата чоловіка і ще з десятка якихось там кровних…
І мовчатиме тепер… Бо гріх Каїна не пробачається…
Але ПутініАДА триває. Тому ілюзій щодо «образумлення» тих, хто навіть дітей своїх та онуків прирік на смерть — не плекайте… Поцілунок Іуди вже відбувся… Далі лише Божа воля. І наше завзяття! Разом до перемоги!
З повагою до кожного українця,
хто переніс цей страшний рік війни –
Тетяна Редько
