«Підійдете до мене по закінченню зібрання. Поспілкуємося щодо вирішення ваших проблем», – сказав мені голова Вінницької ОДА Валерій Коровій, який прибув у Шаргородський район разом із директором департаменту охорони здоров’я та курортів Людмилою Грабович, щоб взяти участь у розширеному засіданні колегії райдержадміністрації. Він чомусь не захотів привселюдно вислухати вимоги шаргородчан щодо наболілого питання про надання медичних послуг і пояснити, чому до цих самих вимог ніхто протягом року не хоче прислухатись.
Члени ініціативної групи з питань формування госпітальних округів, до складу якої вхожу і я, з надією очікували на майбутню зустріч у приймальній голови Шаргородської РДА. Адже тепер, нарешті, нас почують, побачать, яку роботу провела наша група, проаналізують наші таблиці та графіки і пообіцяють донести до Президента України цілком аргументовані побажання жителів району.
Якими ж наївними ми були! Ні, зустріч таки відбулась… у коридорі РДА біля сходів. Так, саме там приймав голова Вінницької ОДА пан Коровій учасника Революції гідності, голову спілки «Учасників бойових дій у зоні АТО», відзначеного державними нагородами за заслуги перед Батьківщиною Василя Іваська, голову ініціативної групи з питань формування госпітальних округів, обрану на віче жителів Шаргородського району за рішенням 21 тисячі чоловік Галину Верещагу та власного кореспондента «Шаргородщини», члена Національної спілки журналістів України Інну Фрідкіну. І тут справа не в посадах. Можливо, якби ми були при цих самих посадах, то приймали б нас не в коридорі та й говорили з нами не так. На усі зауваження, що коридор – не місце, де вирішуються питання охорони здоров’я району, питання, які пов’язані із життям людей, і, в решті – решт, це просто не ввічливо так приймати людей, яких, до речі, запросили до розмови, пан Коровій відповів, що дане місце цілком зручне і повністю його влаштовує. Ось так і спілкувались, не отримавши жодної зрозумілої відповіді на поставленні питання. Щоправда, іноді «допомогу із залу» очільнику області намагались надати наші рідні керівники району та міста. І це цілком зрозуміло. Бо дуже вже усі поспішали і з нетерпінням чекали закінчення «аудієнції». Мабуть квапились вирішувати невідкладні державні справи? А можливо довго стояти на ногах було таки не дуже зручно? Отож останні напутні поради ми отримали уже зі східців.
Щоправда, нас було запрошено на зустріч до ОДА. Та після такого ставлення не бачимо ні сенсу, ні доцільності, а, тим паче, бажання, продовжити спілкування. Тому що нам ясно дали зрозуміти: ніякій владі ми із нашими проблемами не цікаві та й не потрібні. Наша доля лише в наших руках. І ми будемо діяти не згідно недолугих постанов, рішень, указів, розпоряджень. Ми будемо діяти згідно Конституції України, так, щоб не було потім соромно дивитись в очі один одному та нашим дітям.
Інна ФРІДКІНА
