З небес їх охороняє ще один син Миколи Грушка Роман.

В лютому була чергова річниця, як він загинув, боронячи Донбас.

Вдома, на вулиці, в честь Романа Грушка, чекає своїх воїнів мама Наталя.

Скільки недоспаних днів і ночей та рубців на серці в неї, як і у кожної матері та дружини тих, хто на фронті і вже у вічному Війську Божому, важко уявити.

Ось такі тепер воєнні будні.

А які враження  – повідомляє син Миколи Грушка Тарас, воїн ЗСУ:

– Рік як я одягнув берці та взяв до рук зброю. РІК! Він усе змінив для мене та моїх дівчаток. Офіційні свята пропускаються крізь пальці як вода. Їх не існує для нас. Святкуємо лише ті поодинокі дні, коли я стукаю у двері. Рахую лиш пропущені мною їх дні народження.

Жоден карнавал у Ріо-де-Жанейро та жодна феєрія від голу ваших улюблених команд не зрівняється з моєю радістю ще хоч разок потримати на руках мою малу бандитку, яка щоразу коли ми зустрічаємось, така різна, що боюсь наступного разу її не впізнати. Знову сп’яніти від запаху волосся моєї дружини, знову в неї закохатись, щоразу! Відчути себе дитиною, обійнявши маму,  смакувати її борщем.

Чи випадково зустрітись, десь на Донбасі з батьком… Але то інше, там старий вояка  відчуває себе впевнено. І армія то його стихія! Випрямитись, по звичці, перед ним і почути

– “Солдат, нарікання на службу є?”

– “Ні, пане майор”.

– “Молодець”!

Відчути як він плескає мене ззаду по броні.

Як відомо, Микола Грушко, кадровий військовий. Пройшов гарячі точки на Кавказі і викладав у військовому училищі. Але після розвалу СРСР повернувся в Україну і продовжував службу в міліції Вінниччини. Вже у відставці, як голова спілки ветеранів Липовеччини, був обраний головою Липовця, а потім Липовецькоі ТГ.

Після чого добровільно склав повноваження.

З початку війни пішов на фронт боронити Україну. Син Тарас мав цивільну професію. Пробував себе у журналістиці. Але вже рік як воїн-захисник.

Дякуємо за захист цій родині і кожному, хто боронить нас! Слава Богу і Україні!

Тетяна Квасюк