Ти був єдиний – сенс мого життя. Ти був усім – заради чого жити.
Нема без тебе мрій і майбуття. Є ріки сліз і на могилі квіти…
Граніт холодний і два прапори. Ця втрата мене вік буде боліти.
Я знову чую голос твій згори:- Ой, мамо, мамо, так хотілось жити…
Тепер, щоранку, каву п’ю сама. З світлинами твоїми розмовляю.
Живеш у серці, хоч поруч нема. Я не віддам тебе. Не відпускаю…
У спогадах шукаю забуття. Де твою руку
у своїй тримаю. Там залишилося усе моє життя, в минулому. Майбутнього немає…
Єдиний син. Для мене був усім. Веселий, жвавий, усе хотів знати
Привітний, добрий, усміхався всім. Сто запитань в хвилину міг задати…
Сама тебе ростила. Берегла. Мій син – для мене був дарунок неба.
Тобою я і мріяла, й жила. Частинку серця віддала для тебе…
В школу пішов – так, як усі навчався. Але найбільш, історію читав
Відповідальним був – за що б не взявся. І бойовий Гопак ти танцював.
Пишалася завжди тобою, сину. Ти був привітний, добрий і простий.
Зріс патріотом. Любив Україну. Щастя тобі бажала, рідний мій…
Ти вмів цікаво так розповідати. Події, дати – про усе читав.
В центрі уваги був. Друзів багато. Життя ішло, себе в ньому шукав…
В Юридичному ти студентом став. Розумний, мужній мріяв юристом стати.
Та не довчився. Контракт підписав. Пішов свою країну захищати…
Ніколи, ні на що не нарікав. Справжній козак – високий і сміливий.
Надійно зброю у руках тримав… А я молилась, щоб ти був щасливий…
Війна прийшла. Її ти не злякався. “Все буде добре” – так мені казав.
Не відступив, катам в полон не здався. Свою країну мужньо захищав
Сапером був. Щоб інших рятувати. Я в тебе вірила, синочку рідний мій.
Що збереже від кулі Божа Мати і повернешся у рідний дім, живий. .
Кати ненависні тобі стріляли в спину.
Коли ви на завдання йшли. Від кулі снайпера ворожого загинув. Додому в домовині привезли…
Разом з тобою побратими полягли.
Сергій Барнич і Сергій Гайченко Ангела стали.
До Бога троє в небеса пішли, в Небеснім війську воїнами стали .
Не пам’ятаю, як пережила, рана на серці вік буде боліти.
Краще би я у домовину ту лягла, а син лишився в цьому світі жити.
На скроні сріблом впала сивина. Душа на цілий світ хоче кричати
Ненавиджу тебе, страшна війна. Минає час. Кровить на серці втрата…
Тепер, я поруч з сином у думках. Без нього світ, весна мені не милі.
Щодня іду на цвинтар і в сльозах, хрест обіймаю на його могилі
В храмі свічки горять “За упокій”. Друзі. сумують, а рідні. чекають. Для мене живий завжди ти,
сину мій. Бо ти Герой.
Герої не вмирають!..
Автор Соломія Українець
