На Пасху, мамо, будеш ти сама,
Пробач мене, та я вже біля Бога,
Я бачу, як сидиш біля вікна,
Чекаєш, що з’явлюсь біля порога.

Я бачу, як щоразу в храм ідеш,
Святу молитву в небеса підносиш,
І за собою ти мене ведеш,
Зустрітися зі мною в Бога просиш.

Я поруч біля тебе, обернись,
Торкаюся плеча, цілую руки,
О, матінко, я Богу так моливсь,
Та тіло все одно роздерли круки.

Ти відчуваєш: я вже не живий,
Бо серце материнське не обманеш.
А перед смертю чув я голос твій,
І плач гіркий, яким ти серце раниш.

Як прийде час, схороните мене,
Посадиш на могилі кущ калини,
Уже скоро, мамо, 40 днів мине,
Як я живу без вас і України.

Твоє волосся вкрила сивина,
І руки, які пахли так любов'ю,
Поморщені... і це моя вина,
Бо землю окропив своєю кров'ю.

Та паску все одно ти заміси,
Почую і на небі запах з дому,
Я згадую прекрасні ті часи,
Коли пекла паски мені малому.

З тобою в храмі ще я постою,
Бо тут душа твої молитви чує.
Матусю, як же я тебе люблю,
Пробач мене, що паску не скуштую.

Автор: Ольга Киця

Присвячено пам'яті зниклих безвісти загиблих Воїнів - Героїв України.