Іллінеччина навколішки зустріли на щиті свого воїна і захисника Антона Барткова, який загинув на фронті, рятуючи життя побратимів.
На його малій Батьківщині в останній день прощання згадували, що народився Антон Бартков 13 березня 1982 року в родині військових. Навчався в Іллінецькій школі №2, згодом – в Зозівському професійно-технічному училищі. З дитинства захоплювався технікою, мав золоті руки та добре серце.
– Усі, хто його знав, згадують про нього лише хороше. Він був прекрасним сином, який завжди турбувався про свою маму та старшого брата Дмитра. Був чудовим татом для сина та донечки, коханим і відданим чоловіком, добрим зятем. Він був підтримкою та опорою для своїх рідних, для своєї дружини, з якою разом долали усі життєві труднощі. Він був і залишиться назавжди прикладом для своїх дітей, бо вчив їх любити життя, поважати людей та ніколи не зраджувати своїм переконанням, – повідомляють в Іллінецькій міськраді.
– А ще Антон Олександрович був людиною, котра завжди готова допомогти, незалежно від того, скільки для цього потрібно докласти зусиль. Саме тому після мобілізації у червні 2022 року, обрав військову професію медичного працівника й не раз ризикував власним життям, щоб врятувати інших – витягував поранених з-під обстрілів, виносив побратимів з поля бою.
Мав багато друзів. Найближчі, жартуючи, називали його «Тоха». За таким позивним його кликали й бойові побратими.
Загинув Антон Бартков 2 квітня, мужньо виконуючи свій військовий обов’язок під час зіткнення з ворожими силами поблизу населеного пункту Богданівка Донецької області. На вівтар свободи та незалежності, вільного й світлого майбутнього Української держави наш земляк поклав найдорожче – власне життя!
Вклонитися за неоціненний подвиг та попрощатися із патріотом України на центральну площу нашого міста, де відбулось громадське прощання з Героєм, прийшли сотні іллінчан - рідні, близькі, друзі, сусіди, однокласники, представники влади та жителі міста, приїхали бойові побратими.
Військовий капелан згадує побратима Антона:
- Важко сьогодні говорити, особливо тим людям, які знали Антона. Мені випала велика честь бути його другом і називати його Антоха. Ми разом навчалися на бойових медиків, разом далі продовжили службу. І саме тому я сьогодні тут, щоб підтримати рідних та передати слова співчуття від хлопців нашого взводу. Вони не можуть залишити бойові позиції, проте пишуть мені повідомлення з проханням сказати слова про Антона. Ось одне з них: «Розкажи всім про його професіоналізм. Я ним захоплювався! Він крутий та справжній воїн, бойовий медик та людина з Великої літери. І загинув при виконанні, виїхавши туди, де було важко».
Спочивай з миром, Герою!
