«Вгризався з побратимами в той Бахмут», щоб ми могли посвятити тут паску і зустрічати відносно мирно Великдень
– Так і передай, — звернувся до мене ексдепутат Вінницької обласної ради, голова фракції «Укроп» Григорій Зозуля, — якщо ми не будемо вгризатися в ту глину Бахмута і тримати там фронт, через три роки, це максимум, рашисти будуть тут, у нашій такій затишній, ще тиловій Вінниці.
Їм м’яса людського вистачить ось так йти і стирати метрами все живе на українській землі.
А що буде далі — навіть жахи, розказані вам батьками та бабусями про війну із німцями, виявляться раєм. Бо те, що творять ці садисти і нацисти, в десятки разів страшніше за німецький фашизм.
Він втратив вже не одного напарника, сам закривав їм очі і знає як ніхто «ціну війни»…
Григорій з часу призову на фронт, ще у минулому році, в рідній Вінниці вперше. Тому запитую, що його найбільше вразило.
– Знаєш, на нашому Поділлі стільки нових авто, що припаркуватись нашим військовим нема де. Хоча я тут живу. Дивлюсь по номерах — переселенці. А автомобілі — найновіших марок.
Жінок і дітей, як кажуть, сам Бог велів прихистити. А ось здорові і в розквіті сил чоловіки! Що вони тут роблять, коли я там захищаю їхні міста? Тисячі наших вінницьких, хмельницьких, житомирських, інших хлопців!
Чому вони не мобілізовані? Зате наші села і райцентри вже виметені… А ці що — «порєшалі»! Куди дивиться військкомат? Підказую: елітний мікрорайон Поділля, бари і ресторани забиті!
– Що ще вразило?
– Ось поглянь, побив у Хмельницькому нашого побратима московський піп! Всю Україну це обурило. А той московитський священник вже до ранку був за кордоном! Кажуть, у Придністров’ї. Значить, їхав через Вінниччину і проїхав через наш кордон. Як йому це вдалось, оголошеному у розшук?! Знаєте, яких треба мати покровителів, щоб чоловікові призовного віку пересікти кордон? А попові, підозрюваному у криміналі, вдалось!
Нас, воїнів, хто не відкуплюється, не робить себе хворим, часом навіть «на голову» найбільше обурює несправедливість! Саме несправедливість! Запам’ятайте це!
І тому нам здавалось, що якщо всі йдуть захищати дружин, матерів та дітей — то всі! Але… навіть мої добре знайомі так прямо мені і заявили: нам тут і волонтерами непогано. А ви там за нас воюйте.
А що робиться з політиками місцевими – то взагалі сміх і гріх.
На чужій гуманітарці піаряться! Передають з-за кордону прислане, а не своє! І ще за кошти, які мали б донатити на ЗСУ, собі рекламу замовляють!
Дивишся, як фоткаються на тлі закордонної чи зібраної громадою гуманітарки здорові і молодші мене чоловіки, і думаєш: ну совість є? Хочете і після війни таких політиків та народних обранців? І куди вони заведуть? Туди, куди вже завели?
То це, чоловіче, жіночко, твій обов’язок! І це найменше, що ти можеш! Бо інші життям в окопах ризикують, в болоті киснуть і ноги відморожують...
Що таке два дні?
Зустрівся з дружиною Людмилою, відвідали разом маму, дітей… Службові питання ще з побратимами повирішували, бо приїхав не сам…
І знову на Схід…
Григорій Зозуля в 2014-му був одним із керівників Самооборони вінницького Майдану.
Ще з минулого року Григорій на фронті. Щоразу у найгарячіших точках. Зараз захищає фортецю Бахмут.
Його день народження випав у чистий четвер. Та ще й ювілейний. Йому виповнилось 50.
Зрозуміло, що був шквал дзвінків із вітаннями. Ми з привітаннями від імені «33-го» застали Григорія у його мами разом з цивільною дружиною Людмилою Щербаківською, депутатом Вінницької облради багатьох скликань.
Григорій жартує: приїхав привітати рідненьку з іменинником. Ми якраз із своїми вітаннями натрапили на цей момент. Плакали всі…
Від імені вінничан і усіх українських жінок сказали очевидне — як Ісусу готові мити їм ноги, нашим захисникам.
Григорію хочемо побажати Перемоги! Жити довго і щасливо, в парі і без втрат, під мирним небом в незалежній Україні! І нехай закінчиться ця клята війна.
5 років ми просиділи з Гришею Зозулею поряд на засіданні обласної ради, як я охрестила її, в «залі, де розбиваються серця». Ми, як кажуть, були опозиційними щодо «дєланих патріотів». Бо це був час, коли завоюваннями нас, майданівців, скористалось всяке бидло і заживо хоронились досягнення Революції гідності…
А коли настав фатальний поєдинок — то не вони, а ось такі хлопці знову пішли у бій. А та більшість з більшості поховалась на всяких держслужбах та тиловій «малині»…
- За два дні після мобілізації Гриша потримав автомат — і на фронт, — ділиться його цивільна дружина, також депутат багатьох скликань Людмила Щербаківська. — Я з дітьми, небайдужими колегами волонтеримо з перших днів війни. Гриша каже, що потрібно не лише йому, а й підрозділу, а ми збираємо. Ось і зараз день народження свій поєднав із нагодою привезти допомогу підрозділу. Подяка землякам, відгукнулось чимало людей, то, як кажуть, виконали чергове замовлення наших воїнів і мій коханий поїхав не з пустими руками.
Гриша є Гриша. Він вже як пре, то пре. Всі пригадують, як він у перший же день свого депутатства подарував вінок новообраному голові облради як могильнику Майдану на Вінниччині.
Тому, напевно, здогадуєтесь, що і позивний у нього на фронті відповідний! Рембо там величають нашого Зозулю.
Багато хто називає його представником блатного світу. Але, повірте, краще такі блатні, аніж безпринципні білі комірчики із аморальним і сцикливим нутром!
А Гриша у свої 50 записав вітальний відосик для тих, кого не встиг побачити:
Я живий, здоровий,
Чого і вам бажаю.
Бережу державу,
На вік свій не зважаю!
А вам так слабо?
Спілкувалась Тетяна Редько
