А сльози упадуть не на траву…
Розплата буде, бо вона повинна!
І тисяч вже нема, а я живу ….
Здається, що у цьому ніби винна…

І та, що вчора бавила маля,
Сьогодні вже холодна і далека…
Та досі не спинилася земля…
Летить додому втомлений лелека…

А він ще вчора міцно обіймав,
Кохану притискав до свОго серця…
Нема уже сьогодні… Він упав….
І більше вже до неї не вернЕться…

А те маля, що гралось у квача,
Тепер уже всміхається до неба …
Іще одна запалиться свіча …
Як жити? Як?А кажуть якось треба..

Молись і плач, тужи і не забудь….
Ой як же я неправильно живу…
За згаяне, Господь, мене пробач…
Хай сльози упадуть не на траву….

Зінаїда Правник