Коли я гостювала в бабусі у глиняній хаті під стріхою та гобразами, автентичній колисці нашої нації, вона ложила мене спати на святкове ліжко. Саме його і увінчував зверху портрет Святого Георгія!
Що то було за ліжко! Купа вишитих подушок! Одна краща іншої! Вкладені в два ряди ріжечками! Домоткане рядно покривало те ліжко! На стіні – вишитий килим. А по боках металевого ліжка – фіраночки. Теж вишиті! Вся білизна накрохмалена і підсинена! А під нею ще святкове простирадло виглядало! Все в мережках і вишитий низ! І все те – руками бабці Єфиміі. Інших бабусь чи прабабусь, мами Антоніни…
В ліжка впирались дві скрині. Одна – для святкового збіжжя, друга для повсякденного! І вони були вкриті домотканими килимами! Уявили цю самобутню украінську красу? А над нею рамка в рамку гобрази, так називала ікони бабуся! І кожна – у вишитому рушникові! Бо ж святі!!!
І на тому казковому ліжку, разом із найсокровеннішими мріями, вгорі був цей Святий! Такий великий портрет із святим Георгієм -Юрієм Побідоносцем!
Такий величний! На гарцюватому коні, який вбиває списом змія! Скільки легенд бабуся оповіла про нього!
Для мене він і став головним поборником зла! Головною іконою дитинства! В нього я просила все і про всіх!
І з переконаннями, що так обов’язково станеться! А ще потайки знаходила
величезні ключі від обох скринь.
А там вся історія роду – вишите і домоткане, виплетене і змережене руками моїх бабусь, прабабусь! Мого українського роду!
Ось ще весільний пояс дідуся… а він же не повернувся з війни он скільки років ! А тут ще дві весільні вишиванки його братів! Так і не одягли їх! Бо загинули на війні ще хлопцями. Прабабуся іх вишивала синочкам. А коли дізналась про три похоронки – розірвалось серце…
А ось і прадідів пояс. Змусили визволителі після війни виплеканий ним садок вишневий біля хати вирізати, бо обклали батька загиблих героїв непосильним податком. Навіть яблуні, посаджені синами-героями, що полягли смертю хоробрих у Другій світовій… то дід від горя осліп. А колись же привіз він із війська з Любліна кохану – прабабусю… то вже у вишиванках двох народів культура переплелась.
І все це до щему рідне і близьке – попрасоване рублем та акуратненько складене – сімейний музей!
А в гобразах віночки – то моїх бабусів та мами – весільні! Так було заведено увіковічнювати їх!
І ви, кляті окупанти, хочете у нас цей рай дитинства, замішаний, як коктейль молотова в нашу кров, забрати?
Щоб я прийняла кокошники та сарафани?!
Та ніколи! Ось він мій, кожного украінця земний рай!
І з Георгієм Побідоносцем на сторожі?
Тому сьогодні як ніколи я прошу його, нашого особливого святого, як і кожен украінець, принести нам Перемогу! Пошвидше! І Вберегти кожного воїна та всіх нас від цієї воєнної біди!
Заміни побєдобесіє ворога справедливою Перемогою!
Бо в мене, онуки полеглого в тій війні діда і двох його братів, вкрали День пам’яті! Хочуть історію, мову, культуру, все оте СПОКОНВІЧНО МОЄ і НАШЕ! Пошли ПЕРЕМОГУ ПРАВДИ над злом!
Пошли справедливий мир Україні! Георгію Побідоносцю моли Бога про Україну і кожного з нас!
Просимо у святого Георгія благословення і захисту, особливо для тих, хто зараз на військовій службі й далеко від дому.
Брати мої і посестри, бережімо себе і Україну
З повагою,
Тетяна Редько
