Потерпілі, які заживо горіли, нагадали про це

Ось яким болем ділиться одна із жертв – Оксана Матвійчук:

– 20 років з дня страшного жахіття !

Кожен з нас, потерпілих від терористичного акту у Вінницьких маршрутках, по сьогоднішній день живе своє життя зі своїми страхами, своїм зовнішнім та внутрішнім болем – на одинці, без підтримки влади. Проходить час, минає життя, а біль не зникає, лише добавляє проблем. Опіки 20 річної давнини стали неминучими для погіршення стану здоров’я для кожного постраждалого. І кожний з нас залишився на одинці зі своїми проблемами. Просимо місцеву владу допомогти нам у вирішенні проблем, які виникли з нашим здоров’ям, але не по нашій ВИНІ!

Як відомо, тоді важкі опіки отримали десятки людей. Загинули Марина Ларченко та Ганна Танасійчук,

Як «33-й канал» вже не раз повідомляв, тоді терористи періодично підривали маршрутку за маршруткою.

Де їхали люди. Вони горіли разом із машинами…

Такого жаху до війни мирна Вінниця ще не знала.

Злочинці обрали «33-й» для листування із владою міста.

На електронку та поштою періодично приходили анонімні листи із вимогами.

Одна із них - виплатити бомберам мільйони викупу.

Вказували місце зустрічі посильного із коштами - одна із зупинок на вул.Келецькій.

Зустріч зірвалась… як невдовзі і ще одна маршрутка.

Може це був і відволікаючий маневр цієї операції.

Бо через роки багато хто схиляється до думки, що це були розборки одного із керівників управління міліції та «його людей» із власниками маршруток.

А обгорілі люди стали в цих терористичних актах просто заручниками обставин.

На початку ще місцева влада щось там ще пробувала допомагати.

«33-й», розуміючи, як важко цим безневинним жертвам, проводив акцію, щоб звернули увагу на їхню підтримку.

Як бачите, роки добавили цим людям випробувань…

Найразючіше, що організатори і виконавці цього страшного і цинічного теракту ДОСІ не знайдені! Вони не відповіли перед законом за свій злочин і не компенсували хоча б лікування потерпілих.

Ще один злочин без кари!

Це було безсилля місцевих правоохоронців чи справу через високе покровительство зам‘яли?!

Тоді хтось із високопосадовців проговорився, що її розслідування тормозить Медведчук… Він був тоді головою АП.

Єдине, що тоді вдалось встановити, це ДНК того, хто підкладав ці саморобні бомби у маршрутки. Його прозвали Бомбером.

Де він тепер, його замовники? І чому тодішній очільник міліції з приводу висновків розслідування журналістів «33-го», що це були саморобні бомби, а не балончик із протермінованих лаком для волосся, як переконувала міліція, здійняв тоді такий ґвалт?

Чому цю справу протягом спалення та підриву маршруток, а це тривало місяці, пробував пустити по «фальшованому сліду»?

Як казали тодішні оперативники, прислані з Києва, ми свою справу зробили. Тепер справа за керівництвом…

Чому розслідування не пішло далі?

Цікаво було б почути відвертості тих, кого вже не стримують погони.

Тетяна Квасюк