В її класі 9 діток. Батьків, що свідомо вирішили в час війни залишатись з Україною. Решта – розлетілись біженцями по світах.

Щоразу цвяхом в серце є її слова: – Я ніколи не знала миру. І в рік війна. І в десять…

Бомбосховища вдома і школі – це вже її реальні будні! І вона вже знає як пролітають поряд смертоносні ракета чи шахед!

А новий рік розпочався для неї із вибухів ракет поряд і вибитих хвилею від вибуху вікон і дверей у квартирі!

Це дуже боляче. Дуже! Ще болючіше, що вона не за роками розвинена дівчинка і з життєрадісної і впевненої стає замкнутою і посмішка все рідше сяє на її обличчі. Вона бачить ці воєнні будні і вміє читати та шарити в інтернет-просторі…

Але вона знає тепер, як і її семирічний братик, що найзавітніше бажання – це перемога її країни і мир! Які тут Діснейленди…

Як же подорослішали наші діти і онуки під час цієї клятої війни. І скільки вони побачили того, чого дітям бачити не бажано.

Вони тепер діти війни. Якими були наші діди… і їхні діди.

Війни з одним і тим же ворогом!

Але ж приспали, дозволили забути пропагандоси «сказаннями про вічну дружбу»!

Тому ми маємо перервати цей ланцюг! Чуєте?! Порвати ці пута ілюзій! Раз і назавжди!

І хоч це надважко бачити сповнені тривоги очі найрідніших дітей і онуків, і так рідко посмішки… ми вирішили залишатись з Україною. Так,

наші діти бачать і знають те, що з дитинством несумісне!

Але чи потрібно їх заховати від цього страшного видовища?!

Чи не бачачи це все вони зможуть вирости і захистити Україну від ворога, який як і тепер і сто років тому буде «скалити зуби на Україну»?

Чи краще, щоб виросли наші діти і онуки «в невіданні», і їх знову  убаюкали «піснями про дружбу»?

А потім вони свою молодість чи зрілість проведуть в окопах ще страшнішої війни?  Як тепер кращі сини України?

Ну не захистять свою країну діти, які не побачили вочевидь цю війну. Не захистять! З такою імперією зла по сусідству.

Залишатись – наше рішення таке. Але я жодним чином нікого не засуджую.

Війна – найстрашніше, що може статись.


І рецептів як чинити - вона не виробила.

Кожен слухається свого серця, совісті і честі… ну і грань ризику треба враховувати - на передовій фронту дітям точно не місце.

Низький уклін нашим дітям війни!

Колись таким був мій татко.

Скільки пам’ятаю, він розповідав про неї нам і онукам. Ось і наші діти і онуки тепер стануть на століття живими свідками цього зла. І оспівувачами подвигу свого народу! Також на століття! Тому нехай ростуть, живуть довго і примножують славу нашої незалежної України! Наші найдорожчі крихітки, наші Сонечка! І нехай з їхніх вуст лунає Слава Україні навіки!

…Навіть коли нас не стане! Вони продовжать!

І ще - ви теж Герої, наші українські дітки!

І ти, Соломіє! Знай це завжди!

Тетяна Редько