Що «срате ТРО» — то не самостійний, а, як правило, приданий підрозділ. І приданий цей підрозділ може бути якраз ДШБ. А тому виконує завдання ДШБ, але без «мази» ДШБ, без їх озброєння, сил і засобів… але виконує.

А приданий підрозділ, то ж не своє, то як байстрюк у приймах, якого не шкода, і затичка в кожній дірці — де своїх шкода, туда придаток запихнути можна… І приданий підрозділ повністю залежить від того ж таки ДШБ в плані техніки, броні, арти, зв’язку і прикриття…

Або, як там, де ДШБ стояли по 2-3 дні і проводили ротацію (не поспати, погрітися, помитися, попрати й банально пожерти і посрати у спокої), піхота «сратого ТРО» стоїть тижнями без зміни. Стоїть, бо ніким і ні на чому міняти — своєї броні ніхера немає. Стоїть і тримає позиції… А потім, коли «срате ТРО» перемололи і винесли (кого на медевак, кого назавжди), заходить знову ДШБ… і, сука, здає ті позиції…

Або, як «срате ТРО» просить броню на медевак, коли точку евакуації криє арта і поранені лежать годинами по воронках у калюжах, стікаючи кров’ю, але ДШБ шкода броню, «Козак» — то він казьонний, ще поламають… і тоді медик «сратого ТРО» (Міму присвячено — я тебе не забув, братик), психанувши, вивозить хлопців під вогнем на волонтерському прошитому пікапчику… вивозить, рятує і сам, млять, зникає безвісти, повертаючись зі стабілізаційного пункту на КСП…

Або як приданий підрозділ тупо забувають вивезти бронею… Виявляється, і так буває — своїх ДШБ не забуло вивезти бронею (бо більше нічим в ті єбєня не заїдеш), а цілий взвод «сратого ТРО» можна забути на 2 доби, як 2 пальці об асфальт… і таких «АБО» можна перелічувати ще довго… І кожне таке «АБО» — то життя 200-х або здоров’я 300-х… Багато «АБО» в тому «сратому ТРО», про які ніхто не знає…

За думками побратимів підготував
Роман КОВАЛЬСЬКИЙ