– Останній дзвоник під час великої війни – це коли безмежно цінуєш можливість цього щасливого моменту! Це коли кожна хвилина урочистостей просякнута слізьми радості і болю… Це коли під час хвилини мовчання тихе ридання… Це коли випускники несуть жовто-сині букети до стел пам’яті та портретів  тих, хто ще декілька років тому бігав коридорами цієї ж школи, але юними, мрійливими пішли на фронт і віддали життя за Україну…

Це коли фото свого випускника робить тато, який правдами і неправдами якось вирвався на це дитяче свято з фронту! ! Це коли Гімн співають навіть наймолодші першокласники! Це коли випускники впевнено крокують у майбутнє! Українське майбутнє! Це коли пишаєшся нашими дітьми, бо вони кращі за нас! Бо вони щирі, не лукавлять, не торгуються принципами, люблять життя і Україну!»

Людмила Поліщук