Хто не знав ПАРУ Левицьких?! Незабутніх, неперевершених! Справжніх! З іскрометним почуттям гумору… великої душі і інтелігентності!

Скільки мені випадало писати про вас, спілкуватись…. В пам’яті вальс на ювілей шановного Анатолія Івановича…

Хіба могла уявити, що це востаннє бачу вас вдвох?

Вальс лебединої вірності…

А сьогодні я пишу листа у Вічність Лебедеві, який вже на опіку доньки, зятя, онучки та просто друзів і знайомих залишив свою Лебідку Галю!

Галину Павлівну, незмінну візитівку Вінниччини!

Скільки вона поєднала щасливих пар керуючи РАЦСом…

А сьогодні ми всі разом шлемо слова співчуття, щоб розділити біль втрати їй…

Анатолій Іванович був геніальним! Бо його простота, мудрість і талант це засвідчували. От що називається – людина без понтів! Але вже лише від одного його мудрого і проникливого погляду хотілось ставати найкращим.

Культура Вінниччини та Левицький довгий час звучали в унісон! Вже багато хто засвідчив- це велика втрата для області та України.

Пригадую останній мирний Новий рік, ту зустріч і той іскрометний сміх всіх нас. Хто не знав, що Левицький, Левицькі завжди були душею компанії…

З того часу ми більше так не сміялись… горе, багато горя. Прийшло воно і в родину Галини Павлівни!

– Тримайся, Танечко! – Господи, скільки я чула від нього і Галини Павлівни слів підтримки і розуміння! Мудрих порад… а сьогодні пораду пишу ТРИМАТИСЯ ВАМ, близька мені по спорідненості душі, посестро!

Наша родина, редакція, розділяє біль втрати!

Прощавайте Маєстро і друже!

Просто ви були з породи чоловіків – Королів! Тому поряд з вами ваша Галочка була завжди Королевою. Інші добавлять –

Ви Мали Честь!

Галині Павлівні, родині, щирі співчуття.

Тетяна Редько та колектив «33-го»