Після смерті людини її душа набуває здатності проникати в суть речей, тому вона не тільки чутиме всі розмови між родичами, дітьми, племінниками, зятями, але навіть відчуватиме те, що вони думають. Вона побачить, як вони ділять наші килими, як лають нас за те, що ми не встигли з ними з’їхатися, як прагнуть першими гроші з книжки зняти.

Потім побачить потворну помилку поминок, коли всі зберуться, почнуть горілку пити, салати їсти. Ось кажуть, що на поминках не цокаються, бо цокатися вважають веселощами, а на поминках треба, мовляв, сумувати. Але коли вип’ють чарку-другу, сум пройде, почнеться весела розмова і про покійника забудуть. Душа наша у цей момент дуже страждатиме, тому що всі ми люди грішні і коли нас поховають, душа піде по митарствах і буде дуже потребувати молитви тих людей, які залишилися на землі.  Людям займаються нісенітницею: витрачають гроші на вінки, які нікому не потрібні, на купівлю всяких їстів, горілки.

І ось душа піде митарствами, полетить по страшним випробуваннях. Як істота духовна, душа людини є носієм різних духів. Господь Ісус Христос, Який створив усіх нас, хотів би, щоб душа наша була наповнена Духом Святим, але, на жаль, у нас вона наповнена не святістю, не благодаттю, а гордістю, заздрістю, сріблолюбством, любов'ю до речей, жадібністю, осудом, наклепом, балакучістю, всяким хамством, нешануванням.

І біси, які населяли душу протягом життя, намагатимуться стягнути її в пекло. І багатьох туди затягнуть за допомогою спокуси – з балакущим заговорять; блудливого постараються схилити до розпусти; хто любив поїсти, попити, буде спокушений видимістю їжі;  хто має сильну пристрасть до родичів, до дітей своїх, тому діток покажуть, він до них ринеться і таке інше.

Протоієрей Димитрій Смирнов