Ой, куди ж-бо ви, хлопці, так рано?
Та побудьте ж іще із нами!
Аж до скону ридатимуть мами:
Їм синівські болітимуть рани.

Ой, куди ж-бо ви, діти, куди ви?
Вам же радість іще стрічати,
Вам би долі свої вінчати,
Вам би жити і бути, вродливі…

А сини відлітають в ірій…
Та коли ж вас чекати, рідні?
Бýдуть хлопці додому вертати
О порі дуже пізній, сірій.

І, знеможені, прúйдуть до нені,
Як колись, їй впадуть на груди,
Обіймати і плакати бýдуть,
І любов набирати в жмені.

І розсіють її по світу,
І проситимуть в Бога світла,
Щоб любов колосилась житом,
Аби ми могли бути й жити.

Ірина Федорчук