18 червня – День Батька, який святкують в Україні та світі. Насправді – це мало би бути теплим сімейним святом, яке багатьом хотілось би провести в родинному колі.

Але, через кровожерливу дику московію, багатьох цей день приведе до свіжої могили із синьо-жовтим стягом. Тут покоїться прах чийогось батька. Так само любимого, доброго та уважного, життєрадісного і неповторного.

Він уже не поведе свого сина та дочку у перший клас. Не носитиме на шиї малечу, не цілуватиме від щастя дружину. Він уже не обніме свою маму і свого тата. Замість нього лише холодний граніт ятритиме душу і розриватиме серце від нездоланного болю.

Сьогодні станемо на коліна перед батьками, які заради майбутньої своїх дітей віддали життя у запеклих боях з рашистськими окупантами. Це величезне горе усієї нації. Це страшна несправедливість, коли батьки хоронять свої синів та дочок. Це невимовний сум, коли старий тато каже: “Краще би смерть забрала мене. Краще би на цій жорстокій війні загинув я…”

Але у Господа свої плани. Тільки, як з цим жити?

Мусимо знаходити в собі силу і жити далі. Мусимо стати багатодітними справжніми батьками, щоб вистачило нам тепла для кожної дитини-сироти. Так, щоб ніколи не було соромно перед пам”яттю справжніх Героїв-Батьків, які не зрадили ні своєму батьківському, ні громадянському обов’язку. Які не злякались та кинули виклик жорстокій війні. І за Україну та Волю пішли вдалечінь.

Господи, прийми у своє Царство Небесних мужніх українських батьків, які закрили своїми тілами нас від страшної людиноненависницької нещадної навали.

Дай сили, Ангела-Охоронця та Божої Благодаті кожному українському воїну. Зроби так, щоби кожен із них відчув радість батьківства. І вбережи наш рід від божевільних мавп з ядерною гранатою в руках.

Фото ілюстративне

Анатолій Жучинський