Допоки вечір й соловейко-брат співає
І тиша огортає все навкруг
Та усе втомлене за день відпочиває,
Я Музу поведу на рідний Буг.

Зіб’єм росу вечірню з різнотрав’я,
Вдихнем п’янкий, духмяний аромат,
Полинем з нею ввись десь, понадхмарр’я,
Туди, де всесвіти незвідані зірчат.

Неквапливо пройдемсь Чумацьким шляхом,
Із Місяцем погомонімо тет-а-тет,
Побудем з Ніччю під її небесним дахом,
Може дізнаємось у чім її секрет.

У всесвіти далекі зазирнемо,
Бажання загадаєм в зорепад,
На згадку собі зіроньку візьмемо
Й по сяйву місячнім повернемось назад.

Підем по стежці босими ногами,
Щоби відчути тепло рідної землі,
Усю ту силу, що таїться в ній віками
І нині що дається в дар мені.

ЗаведемО із вербами розмову,
Розчешем коси їм наніч перед сном,
Почуєм хвиль вечірню колискову
В дуеті із невтомним цвіркуном.

Розбурхаєм любов під шум порогів,
Розпалемо кохання, най горить,
І рідний Буг, що плине в даль серед пологів,
Нам подарує неповторну щастя мить.

Ігор Будник
16.06.2023