Певно, не з добра. Кажуть, ніби у нього метастази пішли в мозок, що і видно.

Він уже навіть не обирає слів, аби публічно продемонструвати свою зневагу та ненависть до українців і до європейців, яким він примітивно запропонував свій «хрен». Поки що там це лише переварюють у зв’язку зі складністю перекладу.

А нам перекладати не потрібно. Якщо до початку війни у недоімператора було більш-менш делікатні сподівання, що «покірні і боягузливі українці» з радістю підуть під «духовно багатих руським міром орків», то тепер ці очікування змінили злість, цинізм, жорстокість і відкрите бажання знищити все українське.

Тому що, виявляється, за хворобливою логікою збоченого історика, «українці живуть на російській землі». Більше того, «знахабнілі хохли», яких «придумав ленін», їдять кацапський хліб. І живуть на російські гроші. А в російське ярмо добровільно йти не бажають.

Однак, здається, що диктатору просто шкода тих трьох мільярдів доларів, за які купив відмову Януковича від вступу до ЄС, а згодом і самого «проффессора». І ще більше прикро ясноликому зв викинуті п’ять з половиною мільярдів баксів, за які купив собі абсолютно не потрібного нікому Медведчука і, на додачу до нього промосковських попів. Звиняйте, дядьку, але ми, прості українці, тих грошей не бачили, бо живемо на свої. А ваші фантазії краще тримайте при собі.

Хоча, поки священники та монахи московської п’ятої колони доїдають і допилюють крем­лівські мільярди і триває промосковське церковне шоу на ці, по суті, тридцять іудиних монет, директор мокшанського театру маріонеток ще на щось сподівається.

Бо за двадцять років успішно вкладені в європейських лідерів великі російські гроші багато в чому викривили у амбітного резидента на прізвисько «сіра міль» сприйняття світу і свого місця у ньому. Аж до стійкого стереотипу повної безкарності за свої жорстокі імперські забаганки. Ось так куплялася рашистська пиха і так створювався міф про російську велич і мало не біблейські «духовні скрєпи московії».

І саме тому полізли орки в Придністров’я, Грузію, Північну Осетію, Сірію… І в суверенну Україну, якій ті ж цинічні КГБісти обіцяли територіальну ціліс­ність в обмін на ядерну зброю як підписанти Будапештського меморандуму.

Полізли і показали, що таке насправді «загадочна руська душа», і, завдяки мужності українців, цивілізований світ, здається, отямився. І зрозумів, що справжня росія – це не купка олігархів, що з валізами баксів скуповують вілли, яхти та футбольні клуби у світі і розкидаються вкраденими з казни грошима. Справжня мокшанська глибинна орда – це жорстоке плем’я відсталих від еволюції, обмежених у розвитку дикунів, які уміють тільки нищити, грабувати та гвалтувати...

Завтра директор кремля скаже, що поляки чи естонці також живуть на російській землі – і, не роздумуючи, орда піде розоряти Європу далі. Тепер уже в цьому не потрібно сум­ніватися.

Колись ще Джохар Дудаєв, перший президент Ічкерії, попереджав людство про загрозу від російської імперії зла. І передбачав, що Україна зможе його зупинити. Певно, така наша відповідальність перед майбутніми поколіннями землян. Така, мабуть, Божа Воля випала на наш трудолюбивий і щедрий на добро народ.

А те, що за роки безпричинної небаченої за своєю жорстокістю окупаційної війни українці дійсно знахабніли у своєму ставленні до ворога, то що ви хо­тіли? Щоб ми у відповідь на 5-тонні вакуумні бомби чи гіперзвукові ракети йшли до вас з обіймами?

Чи, може, ми з вами будемо танцювати на могилах наших найкращих хлопців та дівчат, які дали вам по зубах і зруйнували божевільний план «Барбаросса» — Київ за три дні! Чи цілуватимемось в ясна на руїнах мирних міст і сіл, з-під яких ще досі не дістали тіла всіх вбитих дітей?

А ще ми нахабно впевнені, що живемо на своїй Богом даній землі. Ми нахабно уміємо робити все, уміємо заробляти на себе та на свої родини, уміємо любити, уміємо спілкуватися по-людськи з усіма цивілізованими народами.

Але уміємо і ненавидіти. І наша свята ненависть до московії стане її вироком. За кожне забране життя, за кожну рану, за кожну сльозину, за кожен зруйнований будинок ми змусимо вас відповісти сторицею.

Можливо, хтось за поребриком це прочитає, то передайте вашому «прєзіденду міра», що українці в цій війні знахабніли не лише до окупанта. Народ України в цій страшній бійні за Свободу остаточно знахабнів і до своїх покидьків при владі. І вже зробив висновки по кожному олігарху, нардепу, міністру, прокурору, судді та чиновнику.

Український народ безповоротно знахабнів до всього, чим живе досі «руський мір» і що він хоче принести в Україну. Українці уже по горло наїлися державної брехні, корупції від сільради до кабміну, продажних по­літиків, цинічних покидьків, що наживаються на цій війні, та іншого сміття, яке заважало нам усі ці роки природно інтегруватися у велику європейську родину. І жити, як німці, французи чи британці.

Тому народна війна – це не лише про рашистів, це про очищення великої європейської нації і її щасливе майбутнє. Тому така дорога ціна перемоги...

Анатолій Жучинський