Страшна війна своїм чорним крилом постукала в сотні тисяч українських до­мівок. На жаль, тисячі осель розорила, знищила, сплюндрувала. У десятків тисяч родин забрала годувальників або зробила їх каліками на все життя. А скільки мільйонів душ скалічила ця безпричинна жорстока рашистська агресія тільки за те, що ми українці!

Беззаперечною жертвою окупаційної війни став і Олег Перевертаний з Городківки Тульчинського району Він­ницької області. Його нещодавно оплакували дружина і двійко дітей, мама та сестра. Поховали в рідному селі з дуже гірким присмаком якоїсь несправедливості. І ця несправедливість разом із невідомістю не дає родичам Олега Васильовича спокою ні вдень ні вночі. До редакції звернулася дружина загиблого Наталя Перевертана, Ось що вона розповіла:

— Олег до війни працював у місцевому господарстві. Отримав повістку на другий день війни. І пішов на службу одразу ж, 25 лютого. Спочатку проходив підготовку недовго в Гайсині, а потім поїхав на Миколаїв.

Там його контузило, лежав в лікарні, на реабілітацію відправили в розташування частини. Далі знову на фронт, поїхав на Донеччину. Невдовзі там отримав поранення: два осколки влетіли в шию. Один осколок дістали, а ще один так і залишився в шиї.

Але чоловік залишився на фронті, під Донецьком. Однак вороже залязіччя в шиї давало про себе знати. Через деякий час у бійця Перевертаного стався неврологічний синдром. Він виписаний був під нагляд лікарів, надали відпустку на 10 днів, приїхав додому, все було нормально.

5 червня поїхав у Гайсин. Заступив у наряд у своїй частині. А через три дні мав лягати в госпіталь у Вінниці. 6 червня син подзвонив до батька щось запитати, то Олег вже був у Дніпрі. Зранку поїхав у свій підрозділ у Добропілля.

До мене Олег телефонував 7 червня ввечері. Казав, що у нього все добре. 8 червня також дзвонив о 10:33. Було все добре. Сина попросив поповнити рахунок. Мені також сказав, що передзвонить.

Об 11:20 я зателефонувала, щоб запитати, чому мовчить. Однак трубку вже ніхто не брав. Згодом подзвонив побратим і сказав, що там щось сталося. З тривогою робила виклики на мобільний Олега до 17:00. Але ніхто не брав трубку.

Потім цей побратим дав номер командира. Подзвонили із сестрою чоловіка, і командир нам сповістив, що у Олега три ножових поранення в грудну клітку, в серце, і що його не врятували в госпіталі. А за кілька днів до нас прилетіла похоронка, де зазначено, що молодший сержант Олег Васи­льович Перевертаний покінчив життя самогубством.

Але ми в це не віримо. Найперше, нам не зрозуміло, чому з Гайсина його відправили в Добропілля, коли він мав їхати в госпіталь до Вінниці. Далі, ми сумніваємось, що людина, яка годину тому телефонувала родичам, казала, що все добре, просила поповнити рахунок на телефоні, раптом вчинила суїцид.

Нарешті, дуже важко уявити самогубця, який тричі штрикає в себе ножем, щоб нарешті попасти в серце і розпрощатися з життям.

Наші сумніви не розвіялись і після того, коли поїхали на впізнання тіла. Бо, як виявилось, особистих речей і документів при ньому не було. Правда, був телефон, але він зараз під слідством. Тіло ми оглядали вже після розтину. Насторожило те, що два удари були збоку. І тільки третій втрапив у серце. Але після розтину було зашито так, щоб не було видно.

На носі покійного Олега була здерта шкіра. Біля правої скроні — гематома. А на лобі була велика гуля, як від удару чимось важким. Я тоді, зго­рьована, мало що тямила. Попросила телефон, сказали — він у слідчого, ножа також не показали. Навіть не сказали, в якому місці це трапилось. Мовляв, триває слідство.

Але якщо триває слідство, то чому правоохоронці вже однозначно написали, що це самогубство? Знаєте, я потім почала пригадувати наші розмови з чоловіком. Він казав, що боїться за своїх побратимів на фронті. Казав, що міг би багато чого розповісти про багатьох начальників, але боїться за родину. Яку таємницю він забрав з собою – тепер уже не дізнається ніхто, якщо просто списати все на суїцид.

Мій Олег любив життя, ми ніколи не сварилися, він дбав про дітей, вчив їх людяності. Був щирим і добрим. Я завжди ним пишалася, і ніколи, скільки буду жити, не повірю, що він сам собі вкоротив віка.

І зроблю все, щоб добитися правди про його мученицьку смерть.

Анатолій Жучинський

Від редакції. Просимо вважати цю публікацію офіційним зверненням до військової частини, де служив молодший сержант Олег Васильович Перевертаний. Чекаємо на відповідь громадськості та родині загиблого. Сподіваємось на об’єктивне розслідування усіх обставин загибелі воїна.