Знаєш, не страшно, коли
вогонь війни обпікає,
Страшно носити цей біль
все життя, аж до раю.

Я кілька разів стукав туди,
та поки, що не пускають,
Бачив сліди на межі? То мої…
ті, що по самому краю.

Кажуть, ще потерпи,
душу свою загартовуй,
Допоки не розвіють вітри
зойк останнього слова.

Коптер – війни херувим
ще досі на полі бою,
Тож поки ти ще живий –
долю не випробовуй.

Якщо я за образом і подобою Його,
то Бог також тепер глухий на одне вухо?
Тому іноді не чує молитов,
не чує про нашу скруху?

Хоча хлопці бачили Бога
в окопах на самому нулі,
Там Його знають усі, там всі свої,
не припиняють переможного руху.

Господь каже: «На небі диявола перемогли,
Тепер залишилося здолати його на землі».
Тому я обпечений вогнем війни,
Щодня ходжу по самому краю,

Б’юсь, відвойовую землі свої,
Бо на небо, поки що, не пускають…

Юрій Прокопенко