Тобі сьогодні могло би бути 32.. а потім 33… а потім… а потім можливо твоя дружина, твої дітки, твої внуки… Такий звичайний, такий солодкий плин земного життя…
Але тобі назавжди залишиться 24… Нам усім так тебе не вистачає… Ти був таким справжнім, таким людяним, сином, онуком, братом, другом…
Другом… нажаль вже багато твоїх друзів там на небі з тобою… Чомусь на ваше покоління випало це горе… А ви могли би бути цвітом нашої нації, рушійною силою, розвитком…
Боже, там на Небі, обійми мого синочка, пригорни його до серця, так, як би я того хотіла… Вірю, що колись, в Богом назначений час я його все ж таки обійму, і не відпущу вже нікуди…
Дякую Богу за ті прекрасні роки, які мій син був зі мною..
Дякую усім, хто його пам’ятає..
Людмила Григоренко
