Покаятись треба всім, щоб не ятрити болючі рани.
Резолюція стала доступною завдяки пресслужбі Сейму Польщі. Слід звернути увагу, що відповідний документ, на думку істориків, неоднозначний.
Почнімо з того, що ухвалили її з нагоди 80-тих роковин Волинської трагедії. Сама заява, яку підтримали 440 депутатів, містить формулювання про примирення між Польщею й Україною. Привернула нашу увагу одна важлива деталь: воно повинне охоплювати “визнання провини та вшанування пам’яті жертв”.
Сейм Республіки Польща бажає вшанувати пам’ять усіх жертв “Волинської різанини”. Особливого визнання заслуговують ті представники українського народу, які ціною свого життя протистояли злочинам, скоєним їхніми земляками, – мовиться у цьому документі.
У Сеймі наголосили, що примирення між нашими державами, над побудовою якого представники обох народів працювали роками, “має включати також визнання провини та вшанування пам’яті жертв Другої світової війни”.
“Сьогодні, в умовах жорстокої російської агресії проти України, коли український народ сам відчуває на собі злочини, скоєні окупантами, стає особливо зрозумілим і своєчасним, що це насильство і насилля не є правильним способом формування відносин між сусідами”, – йдеться у відповідному документі.
Крім того, у Сеймі закликають до ексгумації, гідного поховання, а також вшанування усіх жертв цієї моторошної трагедії.
Однак і Польща теж має що визнавати. ТОму не зовсім зрозуміло, чому резолюція про Волинську трагедію розглядається окремо від Другої світової війни та періоду, який їй передував. Власне, такий підхід використовують як польські історики, так і політики.
Але є суттєве “але”. Якщо вже говорити про визнання провини українцями, то Сейм мав би пригадати польсько-українську війну 1918 – 1919 років. Також мали б не ігнорувати передвоєнну пацифікацію українців. До того ж не можна оминати увагою напади на села України на Холмщині та Надсянні у 1941 – 1944 роках.
Власне, ці напади тривали також у 1945 році. Вони відбувалися доти, поки українці з Холмщини, Підляшшя, Надсяння та Лемківщини не були депортованими до УРСР. Решту – незначну частину – українців, котрі залишилися, у 1947 році під час операції "Вісла" депортували до західних регіонів Польщі.
Експерти вважають, що поява цієї резолюції стала несподіванкою. Особливо на фоні візиту Володимира Зеленського та Анджея Дуди до Луцька. де глави держав вшанували пам'ять жертв Волинської трагедії.
Найнебезпечніше зараз - це негнітання негативних емоцій навколо драматичних історичних подій між нашими двома країнами. Насправді у світі немає сусідніх країн, котрі не передживали б у своїй історії подібних драматичних сторінок. І сила та цивілізованість нації в тому, щоб примиритися, та забути давні образи, та не переписувати історію під зручний момент. Сила нації в тому, щоб не тримати вічну претензію за те, що було колись і зроблене кимось, можливо, з власної ініціативи.
Український народ ще раз показав усьому світові, що він не агресор, і готовий до відкритої розмови з приводу минулого, якщо співрозмовник так само щиро прагне знайти в цьому діалозі істину.
Вадим Снігур
