Інколи я роздумую над нашим теперішнім і майбутнім.,  – пише Орест Каракевич. –  Про країну, якою б хотів бачити Україну. І в ній бачу зовсім не поетичні закони й правила для суспільства, без яких, нажаль, ми приречені.

Демократія в тому її вигляді, що ми маємо зараз – на даний момент в країні, яка веде повномасштабну війну за виживання, не працює. Такий устрій добрий для США, Європи…але не для нас, в цих умовах і з менталітетом наших громадян.

Не можуть мати однакові права ті, хто воює на фронті та їб@шить в тилу на армію і ті, хто болт забив на все.

Ті хто оплакує рідних, що загинули борючись і ті, хто танцює і веселиться поряд.

Хто знає мене, відають, наскільки я толерантний і стриманий. І що для мене всю війну була абсолютно справедливою теза – ми там воюємо, щоб ви жили нормально.

Але й мене почало крити, а свідомість змінюється. Бо, нажаль, вже реально забагато того всього.

Необдумані витрати з бюджету як державного, так і міських на дурниці, без яких спокійно можна обійтись в час війни.

Кричущі випадки наглого відношення цивільних до військових.

Підтримка м’яко кажучи слабкими на інтелект людьми всякого блогерського зброду, який розказує публічно за “незаконність мобілізації та як боротись за свої права” і критикує військове командування.

Недолугі кіношки про кнурів з інтелектом таракана та бидло-поведінкою, з якого намагаються зліпити “постать”.

Величезний пох*й одної частини суспільства на іншу, яка веде бій…


Кричущі кадри, коли цивільних працівники ТЦК тягнуть в машину.. Це гидко з обох сторін - дискредитує як і тих, хто опирається, бо має бути розуміння, що захист свого дому, своєї країни - священний обов'язок чоловіка, а не "дурак не зміг порішати", так і представників ЗСУ, які з того роблять цирк такими діями.

Ні. Так поїзд не поїде.

Ця демократія ніфіга не працює.

Військовий порядок. Повний. Диктатура, якщо хочете.

Статті 17 Конституції України не достатньо.

По-перше тотальний військовий обов'язок для всіх чоловіків, окрім, напевне, працівників критичної інфраструктури, потужних донаторів ЗСУ чи тих, в кого хтось з близького круга сім'ї вже на передовій.

Це зможе об'єднати суспільство та порозуміти всіх громадян між собою - бо всі пройдуть один шлях.

Пряма заборона як органам державної влади, так і місцевого самоврядування витрачати кошти на вторинні та третинні видатки, які не направлені на зміцнення обороноздатності.

Кіноіндустрія за бюджетні кошти, дороги, фасади, ремонти, якщо це не критична стадія - це все може почекати.

Зараз в багатьох громадах йде перевиконання бюджету. В порядку першої черги ця кошти повинні йти на забезпечення армії, фронту. І вже по залишковому принципу на інші, необов'язкові речі.

Поширена практика серед депутатів робити все і вся за кошти місцевих бюджетів, бо "вибори ж" зараз не має мати місця. Речі, як наприклад, виплати зарплат працівникам районних державних адміністрацій, дотації з бюджету громад творчих колективів, ремонти фонтанів там, концерти, реконструкції культурної спадщини і т.д. - це все вторинне, почекає.

Мені закинуть, що країна ж має якось жити.. Так має. Жити для перемоги. Будувати заводи БПЛА, озброєння, електроніки, розбудовувати госпіталі, військові навчальні центри - в першу чергу оборонка.

Бо якщо ми програємо війну, то жити не буде ніхто. І працювати ви будете на оборонку ворога.

Ми маємо шанс виграти. Але, нажаль, набагато більший шанс програти, якщо все буде йти в такому руслі, як іде.