У таку суму оцінила їхні героїзм, відданість і відвагу!
Це одноразова виплата нам до Дня Незалежності…
Але зараз я не про гроші. Я про гідність і приниження. Я про совість і аморальність. Я про справедливість і злочин. Саме злочин – проти пам’яті полеглих і проти непоправної втрати їхніх родин. Саме приниження – бо як ще можна назвати цю жалюгідну подачку?! Саме аморальність – бо коли суддя, прокурор, депутат отримує 200 тисяч зарплатні плюс премії, надбавки і бозна що, коли захисник проливає свої кров і піт, а отримує у 2 рази менше – та й то на половину цієї суми купує собі все необхідне для фронту, і коли родини отримують на День Незалежності, за яку поклали голови їхні рідні 650 грн, – це на голову не накладається!!!
Так не має бути!!!
Мені соромно. Крім того, що ненависно й боляче. Соромно – за свою країну, яка виявилась не здатна гідно оцінити подвиг своїх героїв! Соромно за владу, яку обрав мій народ, – лицемірну, корумповану, злочинну. Соромно за тих, хто приймає ці ниці закони, постанови, рішення, що принижують захисників, добровольців, ветеранів, волонтерів, родини воїнів і – головне – пам’ять полеглих, і тих, хто ставить під ними свої не менш ниці підписи й печатки. Соромно за лицемірний, брехливий піар політиків на крові й бруді тих, на кому ще тримається ця країна.
Соромно перед світом за тотальний, безсовісний грабіж у всіх ешелонах влади – у той час як світ скидається нам на зброю.
Соромно за кожного байдужого, за кожного, кому “не на часі”, для кого ця війна не його.
Соромно. Бо ВСЕ ЦЕ ВЗЯТЕ ВКУПІ і спричиняє ту безкарність, в якій потопає моя країна. Коли замовкають на правду – приходить свавілля.
Я не хочу мовчати. Ніколи не мовчав і наш син. Він віддав своє життя за правду, за незалежність, за свободу. Не знаю жодного депутата, міністра, високопосадовця, відомого політика, чий би син загинув. Де ваші сини, га?! Ховаються за кордонами, за бронею, за вашими грошима, яких у вас мільйони! Здобуті незаконним шляхом! А в той час, прикриваючись війною, ви кидаєте, наче обглодану кістку собаці, 650 гривень сиротині, яка поховала свого героя-татуся, молодій вдові з кількома неповнолітніми дітьми, батькам, які віддали землі свою кровинку, своє ВСЕ!
Нелюди, ви встократ огидніші мені від ворога! Якщо його я ненавиджу всіма фібрами душі, благаю в неба про святу помсту для нього, сама думка про цю наволоч ненависна мені, то ви уявляєте, які ви мені осоружні! Та подавіться ви тією подачкою! Я їх не взяла! Мені вона огидна, як і ви! Одразу у Львові взяла рівно цю суму і вкинула у скриню для ремонту військового авто, яке стояло біля скрині, все зрешечене кулями… Хай ця ганебна подачка піде на добру справу – на перемогу! Хоч не так буде боляче…
У мене все, більше немає слів…
Дорогі батьки, рідні наших загиблих синів і доньок, що в мене в друзях. Нам треба щось робити. Нам треба об’єднуватись. Інакше наші діти загинули даремно. Ця наволоч, що при владі, негідна й волосини з їхньої голови, не те що життя…
Валентина Матвіїв, мама Героя України, лейтенанта ЗСУ (посмертно), єдиного сина, який віддав своє життя за Україну 10 липня 2020 року в Троїцькому що на Луганщині.
