Вінниччина продовжує втрачати своїх героїв як на війні, так і в тилу. Минулого четверга у Вороновищі проводжали в останню путь 68-річного майданівця, добровольця батальйонів «Шахтар» та «Торнадо» Олександра Фіщука з позивним Лєший. Кажуть, що у чоловіка стався інфаркт. У покійного залишилось двоє дітей. Усі витрати на поховання взяла на себе Вороновицька ОТГ.

– Із Олександром Фіщуком я була добре знайома, адже ми перетинались не один раз на різних заходах, де брали участь учасники бойових дій. Він спочатку служив добровольцем у батальйоні «Шахтар», а потім у «Торнадо». Багато розповідав мені про свій бойовий шлях та побратимів. Оскільки ми із чоловіком служили у добровольчому батальйоні і Олександр теж, то в нас чимало було спільного, що об’єднувало. Влітку ми разом провели футбольний турнір пам’яті Андрія Корабльова із Вороновиці, який служив у «Айдарі» та героїчно загинув на війні.

Виступили ми тоді перед дітьми, вручили нагороди. Також із Олександром Фіщуком ми перетинались на багатьох протестних акціях, — розповідає викладач Вінницького національного технічного університету та мужня «айдарівка» і волонтер Світлана Бевз. – Зокрема тоді, коли я була координатором ведмежої блокади «Торгівля на крові». Потім була блокада проти бізнесу з Росією. Знаєте, Олександр завжди займав патріотичну позицію, і вона завжди була для нього вища, ніж будь-які кошти. Він не був оформлений офіційно на службі і ніколи не вимагав цього. Тобто йому, як і мені, було байдуже до різних преференцій. Він також не претендував на земельні ділянки. Так само вважав, що ми повинні відвоювати нашу землю, а потім вже займатись особистими питаннями. Казав, що поки триває війна, ми маємо щодня боротися за Україну. Мені позиція земляка була дуже близька та імпонувала. Я його глибоко поважала як патріота та людину, адже у його поважному віці він міг би сидіти вдома. Але не зміг…

Останній місяць життя Олександр був із нами на вінницькому Майдані та коли повернули на місце пам’ятник Тарасу Шевченку. Збирався на нічні чергування. Ми вже й домовились, коли він прийде, але його не стало. І друг Олександра — Павло з Корделівки — відстояв за нього ніч — у пам’ять про цю сильну духом людину. Про похорон Олександра я дізналась випадково, але разом із побратимами ми встигли провести його в останню путь.

Ще за життя наш земляк заповів доньці, щоб щит, із яким він пройшов весь Майдан, завжди був із ним поряд. Тому рідні та діти вирішили поховати героя саме із щитом та каскою, де були емблеми батальйонів, в яких воював Олександр.

Лєший, ми вдячні тобі за боротьбу, за твоє велике серце, за героїзм. Ти будеш завжди жити в наших серцях. Герої не вмирають!