Ця війна майже щодня забирає життя побратимів, які стали для тебе рідними. На жаль… (((
Але є і моменти, коли вдається своїми діями врятувати інших. І це дуже мотивує на подальшу роботу.
Такі випадки є і у мене.
Було це… не скажу, де і коли. Хто знає, той знає.
Адже за аеророзвідкою ворог полює дужче, ніж навіть за німецькими “леопардами”.
Мій екіпаж відпрацював свою ділянку, знайшовши в кілометрі від наших позицій замаскований контрбатарейний РЕБ та працюючий біля нього мінометний підрозділ.
Дані ми оперативно скинули в штаб та розіслали “суміжникам”, щоб вони уразили їх.
І поїхали в наш улюблений магазинчик біля залізничного переїзду випити кави. Ми це робили щоразу після вдалих вильотів.
Вже збираючись повертатися після кави, зустріли побратимів-артилеристів, які вже місяць працювали на американських гаубицях М777, або як їх називають у нас – “топори”.
– Юра, який віскі вам взяти, адже ми – ваші кровники – сказав Володя- артилерист, побачивши мене.
– Не зрозумів? Що сталося? – запитую я
– Ви ж сьогодні виявили контрбатарейку і мінометку. А вони якраз по нас працювали. Ми залізли під броньовик і молилися, щоб в нього не влучила ворожа міна. А тут ваше повідомлення із координатами і скріншот. Наш другий дивізіон відразу їх відпрацював… – каже Володя.
Ось така історія…
Юрій Басюк
