Лише коли втрачаєш, приходить розуміння того, що нічого повернути не можливо.
Немає таких ключів, які б відкрили двері в засвіти, немає машини часу, яка б повернула стрілки годинника назад. Сьогодні, 21 серпня, минає рік з трагічного дня загибелі у боях за Україну на Донеччині нашого земляка і друга Володимира Палія. Час біжить, а біль не вщухає. Кричить душа і серце плаче від нестримного болю. Немає тебе з нами, а ми не хочемо вірити у цю страшну реальність. Ти був справжнім ГЕРОЄМ і захисником України! Ти за пів року пройшов пекло війни, бо був тільки на нульових позиціях, але ніколи не здавався і щиро вірив у нашу Перемогу. За наші мирні сни, за нашу квітучу Україну гинуть найкращі, найсміливіші українські патріоти….І ти віддав життя за нас.
Серце не хоче цього зрозуміти, не хоче прийняти втрату.
І тут прокидаються спогади. Радісні, щасливі, веселі, щирі, ніжні, приємні…Ти завжди був яскравим, добрим, чесним і відповідальним, з почуттям гумору. Любив життя і нам говорив, що треба бути щасливими і вірити в Перемогу, бо Україна понад усе….. Це спогади про тебе, Вовка, про нашого вже небесного Янгола…. Як багато хочеться тобі сказати, як хочеться тебе обійняти і просто поговорити….
Безмежно важко переживати втрату. Відпускати. Продовжувати жити.
Ніхто не забере у нас спогади, вони житимуть у наших душах.
І поки пам’ять палає яскравим вогником про рідних і близьких нам людей, то вони й продовжуватимуть бути разом із нами. У день смерті згадаймо нашого Вовку теплим словом, щирою молитвою і запаленою свічкою. Сумуємо разом з родиною, низько схиляємо голови у скорботі. Вічна память і слава українському воїну Володимиру Палію. Тримаймося!.. Пошли снаги нам, Боже!
Всім миром побороти сили злі.
Ми віримо, що правда переможе,
На нашій вільній і святій землі!
