Здавалось би, за стільки років ми, справедлива європейська нація, вже мали б забути цю фразу. А виходить, що ніби про сьогоднішній день говорив отаман: «Нам не страшні російські воші, нам страшні українські гниди».

Нині ці гниди так щільно обсіли все тіло України і так смокчуть з нього останні соки, що при таких апетитах скоро і реанімація не допоможе. Безвідповідальна, непатріотична, розбещена легкими, вкраденими у людей грішми українська гнида продовжує паразитувати і жирувати на злиднях, які сама ж породила і культивує, щоб довести людей до рівня двох рефлексів: поїсти і боятися.

Ця гнида імітує якісь реформи, безкінечно довго створює абсолютно неефективні для суспільства органи, структури, відомства і, прикриваючись цією показухою, продовжує розкрадати державні та людські ресурси. Для цієї істоти ні держава, ні народ нічого не варті. Вона наживається на людському горі, краде ліки у безнадійно хворих дітей і безпомічних стариків. Вона постійно, по-крупному, хоче намахати народ з приватизацією, землею, пенсіями, зарплатами для бюджетників, порізаними заводами…

Українська гнида має унікальну здатність пролазити в парламент, урядові кабінети, в президентську адміністрацію і там плодитися. Вона краде у солдатів, котрі в АТО кладуть свої голови за Україну і, на жаль, за цю саму українську гниду. Українська гнида не здатна керувати державою, бо не може помирити народ, захистити свою землю, чути і говорити правду.

Вона прилізла на Майдан і на плечах справжніх патріотів знову проскочила у владні крісла. І вже ухитрилася угробити чи посадити в тюрми тих, хто цю гниду наважився придушити.

Метушня українських гнид попри всі їхні намагання так і не дала відповіді на запитання: «Куди рухається країна? І чому замість обіцяних європейських цінностей гниди роблять все можливе, аби Україна в ту євроспільноту ніколи не потрапила?» А все банально просто: гнида це робить виключно для того, щоб приховати свої справжні статки від декларування. Гниді комфортно в середовищі подвійних стандартів, корупційних схем, безкарності і безвідповідальності. І вона всіма правдами та неправдами хоче зберегти для себе це середовище якнайдовше.

Ми можемо струсити цих гнид з тіла країни, тим більше, що майже всіх їх ми вже знаємо в обличчя. І скільки б гнида не намагалася бити себе в груди, що дострокових виборів не допустить, з цією пошестю треба кінчати. Потрібно швидко і без державного шахрайства встановити в Україні дійсно цивілізовані, однакові для всіх правила гри, за якими кожній людині буде добре жити. Бо скоро знайдеться якийсь Гонта чи Залізняк, за яким підуть мільйони з косами та вилами. А, може, й з автоматами. І тоді згадаємо ще раз «Гайдамаків», коли «довго-довго кров степами текла, червоніла»…

У важкий для країни час влада має бути з народом, жити таким же життям і розділяти всі його тяготи. Але, здається, найбільшим на сьогодні досягненням української влади є те, що люди вже нікому з високопоставлених не вірять і мозгують, як би їх швидше позбавитись.

Російська воша теж не мед. Але там хоч зрозуміло, де свої, а де чужі. Зрештою, історія знову ж таки знає, що згуртованій нації з патріотичною владою, справжніми державними альтруїстами не страшна жодна агресія. Патріотичній владі довіряє народ, гуртується навколо неї і будує успішне суспільство. З гнидами все інакше, їх просто хочеться придушити.