Вчора-позавчора соцмережі вибухнули якоюсь навіть, я б сказала, інфернальною радістю, така вона була сильна. Нептуном було знищено С-400 в Криму, знищено те, що розроблялось саме для того, щоби збивати ракети. Маршрут був складний, прокладений на низькій висоті, оминаючи ППО окупантів.

Згадую відео випробувань Нептуна 2018 року. Згадую обличчя військових, пам’ятаю там і Турчинова. Обличчя світились перемогою та тріумфом. Особисто я дуже раділа, ракета за характеристиками аналогічна Гарпуну, дальність 280 км, висота на марші 10-300 м. В першому коменті  одно з відео випробувань, де ракета влучає точно в ціль.

У квітні 2019 комплекс був повністю готовий, а далі ви усе знаєте. Жодного держзамовлення та фінансування. По країні скакали зайчики та жарти “а то путін напададьот”, відбувалось розмінування територій та розведення військ, заради заглядання в очі путіну тяжко вмирав кинутий верховним Журавель, і панувала дуже популярна думка “хоть поржьом”. Було таке враження, що над країною щось розприскували. Українці були в якомусь анабіозі, я не знаю, як інакше те назвати. Під всенародний одобрямс за задумом та під керівництвом ворога нищилась ракетна програма, адже рюське чудово розуміли наслідки серійного виробництва Нептуна, що вони вперше чудово відчули на крейсері “Москва”.

Купка людей ходила на червоні лінії, але вони усі усім заважали, були зайвими на святі життя зайців, і у більшості своєї були в списках Портнова. Усіх інших все влаштовувало.

До квітня 2019 року справа з Нептунами рухалась не дуже активно, але програму підтримували Порошенко, Турчинов, Пашинський та Вінник і вона була доведена до стадії серійного виробництва. Після травня 2019 підтримувати усіх названих було справою як би то сказати ….невдячною і з певними наслідками. Усі, хто більш менш публічний внаслідок професії або соцмереж відчували на собі тиск. І багато хто просто мерзенно трусив. Тетяна Чорновол казала, що люди  не те, що не висловлювали підтримку, але просто банально перестали спілкуватись, начебто викреслив з життя. Зателефонувати вважалось справою небезпечною  і шкідливою для кар’єри.

Наприкінці 2021 року розблокувалось фінансування внаслідок дій Залужного, і до початку вторгнення було готово 3 ракети, інші були на етапі полуфабрикатів.  Як рятувались ракети зі складів  КБ “Луч”  на початку вторгнення обов’язково прочитайте в другому коменті.   Мене вразило те, що серед інших в порятунку брав участь Павло Клімкін – міністр закордонних справ за каденцією Порошенка.

І ось серпень 2023 року. Українська ракета рознесла вщент рюське непобедимую аналоговнетную вундервафлю. В небо чепчики літають, і ніхто не сказав “ми були боягузами та ідіотами”. Раптово ракети набули життєвого значення, адже на наші ракети жодна країна не може встановити обмеження “тільки не стріляйте по території ворога”.  Усі раптово стали розуміти, що без враження військових об’єктів на болотах ця війна буде вічною.

Галина Рубак