Військовий Анатолій Музика,  із Гайсинської ТГ, написав листа Анатолію Гуку. Попередив його за матір

– Вчора сталася подія, від якої у мене закипіла кров!

Моя мати Музика Віра Яківна проживає в с. Кисляк Гайсинського району. Все своє життя (а їй 66 років зараз) сумлінно працює вихователем у Кисляцькій спецшколі для глухонімих діток. Чистішої душею і серцем людини я в житті не зустрічав… Вона вірить в Бога… І в ЗСУ…

Наразі вона у відпустці… Вчора їй зателефонували з роботи і попросили терміново з’явитись на 9-ту годину ранку. Вона, звичайно, прийшла, її зустрів у дворі директор школи в компанії нашого мера міста Гайсина,

Так, друзі! Ви правильно прочитали: мера нашого міста Гайсина — Гука Анатолія Ілліча, який нічого кращого не вигадав, як приїхати до моєї матері, викликати її з відпустки і погрожувати їй за мої дописи в Фейсбук!

Його погрози призвели до того, що моя мати попросила викликати «швидку допомогу» і втратила свідомість…

Чудово знаючи, що я діючий військовий, що служу на Херсонському напрямку, чудово знаючи, що мене вдома немає, викликати матір з відпустки і довести її погрозами до втрати свідомості….. І за що? За щирість висловленої думки публічно?

Анатолій Ілліч, це я маю особисто стояти перед вами на колінах і вибачатись? Ви так сказали, здається, в присутності свідків? Ви серйозно?

Ви кричали, що до суду подасте на мене? Давайте я вас там порву, що мавпа газету. Публічно!

Далі Анатолій не добирав слів:

«Моральна потвора, вмочите рило в тазік, аморальна, огидна мерзота!... І моліться Богу, щоб вона одужала, бо після розмови з вами моя мати лежить вже другий день і приймає ліки…»

Як бачите, лексика у Анатолія ще та… Але ж і питання стосується матері…

Ми одразу зателефонували до голови Гайсинської ОВА Людмили Головашич, гаранта законності в районі. Ось що вона повідомила:

— Дізнавшись про цей конфлікт, я одразу відвідала матір воїна Анатолія Музики. Це сталось вже на другий день після тієї розмови. Вона добре себе почувала. Ми навіть сфотографувались (фото додається). Приїхала з подарунками від фонду, що підтримує родини воїнів. Я зараз нікого не захищаю і не знаю, про що там говорив Анатолій Ілліч із Вірою Яківною. Хоча мені розповіли свідки, що це було буквально 5 хвилин, і не звучали там погрози… А просто багаторічний голова, 79-річний чоловік, хотів особисто поспілкуватись після емо­ційних обвинувачувальних постів на його адресу, інших. Запевняю вас, Анатолію, та всіх земляків, що мати в доброму здоров’ї, ходила перед цим до церкви. Хочу від себе додати, що це дуже людяна, добра, віруюча, патріотична жінка.

Вона запевнила, що ніякої образи ні на кого не тримає. Списує емоції мера на війну і ті стреси, які ми всі переживаємо. Пробачає йому… — так мені говорила. Хоча й не одразу зрозуміла, хто я така. Вже потім їй сказали, що це голова Гайсинської РВА.

Дуже хочу попросити воїна Анатолія не вішати всім, кому попало, ярлики «потвор і скотиняк». Не провокувати конфлікти. Не підігрувати тим, хто хоче роз’єднати патріотів. А такі є. Я ж маю і журналістську освіту, тому одразу бачу, як ці його викриваючі дописи із принижуючими честь і гідність людини висловами одразу підхоплюють ботоферми, які переслідують інтереси політичних кланів.

Зверніть увагу: там немає відгуків місцевих. А вішати ярлики, мести всіх під одну гре­бінку зараз, в час війни, коли ми всі на емоціях, дуже просто. Але давайте будемо мати більше терпіння та поваги. Невже, якщо ми усіх обізвемо потворами, сволотами і т.п., то здобудемо цим перемогу?

Зрозуміло, що справа про погрози в органах правопорядку відкрита.

Там опитають усіх... Але, думаю, до суду це не дійде. Принаймні, мама, підкреслюю, мене запевнила, що вона не тримає зла, всіх пробачає і почувається нормально.

Її сина, як і всіх воїнів, наших земляків, запевняю, що Гайсинська РВА, Вінницька ОВА, я робимо все можливе, щоб прискорити перемогу.

Давайте разом це робити.

В єдності перемога, а не в таких сварках.

Ось як цю ситуацію прокоментував  Гайсинський місь­кий голова Анатолій Гук:

— Якщо одним словом, то цей чоловік займається великою єрундою!

За те, що ми проклали до спецшколи дорогу в Кисляку, бо ж просили люди, він написав, що я корупціонер, якого треба посадити в клітку. Всі ми тут, мовляв, потвори. Ви ж читаєте цю гадость, яка виливається.

То я приїхав не до матері, до директора школи, куди ту дорогу на прохання людей прокладали.

Він викликав матір, бо вона вчителька тієї школи. І я запитав: чи те, що ми зробили дорогу в її селі на їхнє ж прохання, то така корупція, як пише її син? Чи за це мене в клітку треба розмістити і людям показувати, як в зоопарку? Чи мама як педагог розділяє таку думку? Попросив передати, що він ображає мою, колег честь і гідність. І що за такі слова до суду подають…

Ще раз кажу, це велика єрунда. Так не можна вчиняти з тими, хто в тилу працює і допомагає фронту.

Нічого особистого з цим чоловіком у мене не було і не буде. Матір не ображав і не переслі­дую. Люди довірили — роблю, що мо­жу, щоб наблизити мир і перемогу України.

Переглядаємо в соцмережі попередні пости Анатолія Музики, що стали причиною такого публічного конфлікту.

Цитуємо мовою оригіналу: — Друзі! А давайте збудуємо в Гайсині зоопарк! Так, ви правильно прочитали: ЗООПАРК. Класний такий сучасний зоопарк.

Пропоную задля того, щоб наші міс­цеві можновладці скоріше виділили на це кошти нашої громади і проголосували за це рішення, надати їм можливість побудувати його втридорога (без цього, на жаль, не підтримають) і надати їм ВІП-місця в ньому, персонально закріплені за кожним з них…

Тільки щоб біля кожного такого ВІП-місця висіла табличка: «Тут сидить потвора, яка дерибанила бюджет під час війни»...

Пів України і пів світу з’їдуться, куплять вхідні квитки задля того, щоб плюнуть в морду… І ось ще. Спостерігаючи за владою нашої громади, в мене відчуття, що вона знаходиться у двох паралельних вимірах реальності:

1. У першому вимірі ми чуємо Гімн України, патріотичні промови, бачимо вишиванки і т.д.

2. У другому вимірі (коли знімають вишиванки…) — тихий розпил бюджету на дороги в селах, на ремонт ТЦК і т.д.

Владо! Анатолій Гук, Людмила Головашич, Сергій Борзов.

Ви або труси одягніть, або хрести познімайте…

Невже ви думаєте, що, одягнувши вишиванки, крила янголів і німби, видані незадорого московськими попами (які чомусь до цих пір у нас в районі не заборонені), вас врятують?...

...Будьте готові, що вас почнуть пиз…ти всією громадою, гнати копняками і запитувати: а що ви зробили конкретно для цього воїна... Ви його мобілізували, а що ви йому надали?

І у вас не буде що відповісти, бо нема чого… (І ні для кого з гайсинських і тим більш сільських хлопців, то ж, бл..ть, челядь…)

Невже кілька вкрадених мільйонів на кожній ділянці сільських доріг вартує хоча б одного життя наших Героїв? Невже кільканадцять мільйонів, витрачених з бюджету на ремонт ТЦК, чимось допоможуть фронту? Невже за десятки мільйонів, які списуються задля ремонтів сільських клубів, можна купити нашу Перемогу?

Скоти ви, бл…ть. гірше орків. Скоро настане той час, коли патріоти закінчаться, вони просто всі загинуть, і вас не буде кому захищати… Що тоді робитимете?

Ненавиджу вас… Горіть в пеклі СУ…КИ...

Ось такі тепер воєнні діалоги. З такою лексикою. Новий час, нові реалії? Але кожне слово, необачне рішення ранить. А може, і вбиває… Давайте діяти та говорити, писати так, щоб не повбивати один одного  морально. Рашистам на радість.

Тетяна Квасюк